Осінні узори

І враз… На каменi, неподалiк вiд мене, сидiла дiвчина в голубому платтi – невiдомо, звiдки й коли прийшла сюди, – сидiла й замрiяно дивилася, як трiпоче пiдвiшена на сонячному променi чайка, як падае в солону кип’ять i виринае зi здобиччю, радiсно кигикаючи.

Я не зводив з неi очей, затамувавши подих. Ревниво поглядав на iнших чоловiкiв i радiв, що нiхто, крiм мене, не помiтив ii, i обурювався в душi, що не помiчають цiеi краси сотнi байдужих очей.

Але ж i я, i я не знаходив ii до сьогоднi!

А дiвчина не бачила нiкого – морський вiтер дотикався до ii обличчя м’якими пучками, лопотiв оксамитовою пеленою бiля ii вух, – нiкого, крiм чайки, що обривалася з сонячного променя i падала на хвилi.

І мабуть, тому що дiвчина вмiла бачити цю чайку, була такою чарiвною. Можливо, i мiй друг, якби мав зiр, пiзнав би тепер нову красу, яка затьмарила б чари останнього його зримого дня.

Слiпий спитав, чому я раптом замовк, я стиснув йому руку – тихо, тихо! – i вiн зрозумiв.

– Ти знайшов?

– Так…

– Нещасливi ви, зрячi.

Завтра iнша краса витiснить твою нинiшню мрiю. Я ж бо свою на все життя зберiг.

Минали хвилини чи, може, години, я благав ii: «Поглянь на мене!»

Вона вiдчула мiй погляд, повернула голову i сказала, кивнувши рукою на море:

– Дивiться!

І я тепер уперше в життi побачив розсипанi по морю сонячнi озерця, мiрiади рiзнобарвних сонячних озер.

Це було друге вiдкриття краси свiту, це був другий мiй фокус краси всесвiту, i я збагнув, що вiдтепер менi було дано бачити iх тисячi в своему життi.

Я не розпитував дiвчини, звiдки вона, боявся, що вiд моiх слiв згасне краса ii очей, вiдлетить чайка, ображена, а те невловиме щастя бачити це все пропаде, мов бульбашки перламутровоi води в пiску. Коли оглянувся, дiвчини вже не було, вона зникла, наче привид, i я тодi закляв це мiсце: «Ти вернешся сюди!», я тричi по три заклинав цими словами камiнь: «Ти вернешся сюди!»

…Уночi розбурхалось море, i я не спав. Цiлу нiч розмовляв з дiвчиною.

«Я шукав тебе весь вiк. Вiдколи вперше дiзнався, що ти е на свiтi – моя велика краса.

Ти вернешся, щоб я пiзнав тебе до кiнця, наситився твоею красою».

«Не поспiшай узяти вiд мене все за один раз. Та це i неможливо. Я – вiчне твое щастя пiзнання, i мене ти будеш знаходити й вiдкривати все свое життя».

«Нi, я хочу знати тебе одну, так, як мiй друг».

«І бiльше нiчого? Твiй друг ослiп».

«Я хочу припасти до тебе, мов до квiтки».

«Я – лише перша квiтка на твоiй левадi. Будь обережний.