На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Осінні узори» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Осінні узори

Автор
Дата выхода
17 мая 2016
🔍 Загляните за кулисы "Осінні узори" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Осінні узори" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (нар. 1929 р.) – відомий український письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. У доробку патріарха української історичної романістики двадцять історичних романів, якими він намагається, за його висловом, «внести дрібку своєї праці для збереження й повернення історичної пам’яті в народі», служити йому «мечем і мислію». Художнє слово стало для Романа Іваничука саме такою зброєю.
«Осінні узори» – це книжка про звичайних людей, добірка новел і оповідань, написаних у різні роки, з сюжетами, вихопленими просто з життя. Це своєрідна сповідь письменника-життєлюба, літописця не тільки сивої давнини, але й своєї епохи. В його творах можна знайти атмосферу, настрій, образи, запахи й смаки улюблених міст і місць, як вони закарбувалися у пам’яті автора. Тут є все – радість, печаль, краса, усмішка, кохання, надія і сміх. А головне – в оповідках (як їх називає автор) є мудрість. Справжня мудрість бачити світло навіть у сутінках і віддавати любов беззастережно і чесно. І цією мудрістю щедро ділиться людина чиста, глибока – і водночас дуже проста. Власне, яким і повинен бути справжній мудрець.
📚 Читайте "Осінні узори" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Осінні узори", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Бiля неi той, хто не уявляв собi ii нiколи в пишному платтi, хто розумiе ii працю й пiсню, хто любить свiжi високогiрнi, а не оранжерейнi рододендри.
Бачу, як обнiмае парубок красуню, як впиваеться вона в його губи й знемагае вiд щастя.
Менi не соромно, що пiдглядаю. Я починаю по-новому розумiти фiлософiю життя.
Прощаюся з Карпатами. Не несу з собою нi одного записаного слова. Йду хребтом у напрямку Пiп Івана й милуюся рододендрами, хочу запам’ятати, як цвiтуть вони на кряжах.
Я приходив сюди, щоб узяти крихiтку того, що беруть тут люди як свою власнiсть, i на цьому матерiалi створити пiсню. Але не беру з собою тiеi крихти. Крихта – для бiдних. На нiй не створиш пiснi.
А все-таки, що ж несу?
Багато. Нове розумiння краси.
Я ще приiду до тебе, моя Чорногоро – веселко над рiвнинами. Приiду без казкових iлюзiй, не на вiдпочинок, а як плотар, рубач, вiвчар. Сьогоднi я закохався в тебе. А колись нап’юся до захмелiння твого життя, твоеi молодостi.
1960
Мить краси
Менi давно хотiлося побачити хоча б на одну мить всю красу свiту в одному фокусi, щоб пiзнати ii.
Буваючи на самотi, я думав iнодi, що зрозумiв красу, та завжди нiяковiв, коли вона поставала передi мною у своiй незбагненнiй вiчностi. Мов розбурхане вночi море, що стихае перед свiтанком.
Менi давно хотiлося побачити безгомiння степiв, тисячобарвнiсть неба, стоголосiсть гiр i безмежну розмаiтiсть краси людськоi – в одному фокусi, на одну хоча б мить.
Я довго шукав його. В картинних галереях, у стосах книг, у своiй власнiй уявi, серед людей. Воно було менi потрiбне, як стимул до працi, як ключ до пiзнання.
І нарештi я побачив його там, де зовсiм не сподiвався бачити, – над морем, серед сотень облич.
Мiй слiпий друг якраз розповiдав менi тодi про красу останнього його зримого дня, про очi жiнки, яку бачив востанне. О, як вiн пам’ятав цей день, цi очi! Вiн говорив про них, як про твiр мистецтва, i пишався тим, що зберiг ту красу на все життя для себе.
Я по-блюзнiрськи заздрив йому. Менi теж хотiлося ослiпнути вiд однiеi митi краси.









