Осінні узори

Мало того, що я не маю права заговорити неофiцiйним тоном iз знайомою жiнкою, менi не можуть подобатися навiть артистки кiно… З мого альбому позникали майже всi фотографii колишнiх моiх знайомих дiвчат, тих, що вже давно мають власнi сiм’i й люблять своiх чоловiкiв, може, iншою, нiж ти, любов’ю, тих, що залишили в моiй пам’ятi теплий спогад юностi. Дивися, у мене сивина на скронях, у нас двое малих дiвчаток, яким ми передали свою власну молодiсть, у мене стiльки клопотiв i працi, i навiть до працi ти мене ревнуеш.

А сьогоднi ти порвала, так, по-варварськи порвала фотокартку Лiди. Чим вона провинилася перед тобою? Що любила колись мене, що я ii кохав?

Тепер ти складаеш шматочки староi фотографii, плачеш, просиш вибачення, хочеш склеiти iх…

Їх можна ще склеiти й перефотографувати, але не злiпиш уже того, що порвалося тут, у самому серцi. Адже i в тебе були своi святощi. Можливо, це й не було перше кохання. Хiба конче кохання? Може, то був один весняний день, у який ти всiм серцем вiдчула красу i силу сонця, коли тобi хотiлось упасти на землю й цiлувати ще не висохлi росинки весняноi ночi, коли ти вперше вiдчула себе людиною? Може, це був ранковий богатирський iнiй у вишневому саду, може, зустрiч Нового року, единий новорiчний карнавал, який запам’ятався на все життя?

Це було, це мусило бути й у тебе.

Ти забрала його з собою як дорогоцiнний скарб на довгу життеву дорогу.

Воно допомагае тобi жити. Тим самим незгаслим у попелi буднiв вогником грiеш ти свою сiм’ю, виховуеш дiтей, вiтаеш мене, коли я приходжу стомлений з роботи.

Я радий, що е вiн у тебе, i завжди намагаюсь пiдтримати його горiння. Я знаю, що у важкi хвилини вiн допоможе тобi боротись, вiн – вiдчуття прожитого повно, всiма силами й здiбностями твого «я», пережитого, перестражданого, неповторного дня у твоему життi. А ти порвала його на шматочки.

Ти даремно просиш мене, щоб я не сердився. Я зовсiм не гнiваюсь, менi тiльки боляче. Навiть не боляче, а якось порожньо в серцi. Так, немов те почуття найбiльш нiжноi любовi до давно забутоi людини, кохання, яке я живцем перенiс у наш сiмейний куток, яким я цiлую на сон наших дiтей i твоi спрацьованi руки, немов те довiр’я, яке мене живить у розлуцi з тобою, немов ту увагу, що приносить тобi дешевий, але щирий подарунок на день народження – все те розiрвала ти сьогоднi на шматочки.

Не плач, я вже бiльше не буду докоряти. Розкажу ще тобi одну маленьку пригоду, яку почув зовсiм недавно вiд матерi.