На гастролях в Микитянах

Дiти ввiрвались i собi в школу, розбiглися по кiмнатах, кричали, реготались. Школа загула, нiби ожила, аж одляски йшли по сiнях, по стiнах та по пекарнi. О. Зiновiй завiв якоiсь пiснi. Його чудовий низовий, але гучний бас загув i приглушив дитяче голосне щебетання. Артист спробував якусь руладу на високих нотах. Ноти неначе фонтаном бризнули по усiх закутках. Отець Зiновiй пустив низовим басом якесь; го-го-го! І його голос неначе покотивсь, як грiм попiд хмарами. А дiти й собi почали дзявкать, верещать та перекривляти старших.

Школа неначе заклекотiла гуками.

– Цур вам! пек вам! Перестаньте верещать! В мене вже аж у вухах шкребе! – крикнула матушка на всю просторну свiтлицю i ще й собi недоброхiть додала крику та зику.

Вона була слабка на нерви, не змогла довше видержати дитячого лящання й верещання й мерщiй вибiгла з школи.

А школа аж гула, аж дзвенiла. Артист затяг арiю й залюбки виспiвував ii, нiби сам милувався мiццю й гучнiстю свого оксамитового горьового баса. Дiтям ця криклива iграшка була дуже сподобна.

Вони ховались поза грубами в суточках та попiд партами i все верещали, перегукувались та згукувались одно з одним, неначе погубились десь в лiсi або в гаi. Артист витинав свiй спiв, неначе й не чув дитячого лящання. Отець Зiновiй потягував низовим басом якесь го-го-го! Школа сповнилась гуканням, таким безладним та недоладним, неначе хтось одслонив вiко в фортеп'янi й лупив з усiеi сили по клавiшах кулаками або ломакою. Очевидячки, дiти бавились лящанням, як бавились i старшi.

Софiя Леонiвна стояла серед свiтлицi, обсипана, нiби посипальниками на новий рiк, тим галасом i згуками. І тiльки осмiхалась, ii цупкi нерви видержували цей галас спiвакiв, роздратованих гучнiстю порожнiх горниць. Їй на одну хвилину навiть уявилось, що вони всi або знавiснiли, або й показились, кинувшись на якiсь чудернацькi спiвовi жарти.

Нарештi й Софii Леонiвнi остогид той чудернацький несподiваний концерт. Вона вийшла з школи й почала розмовлять з матушкою. Тим часом жвава Маша оглядiла пiч, наглядiла дiрки й зашкалубини, видряпалась з сiнцiв по старiй хисткiй драбинцi на горище, вглядiла в лежаку щiлини й розколини, небезпечнi для будинку, i за все розказала господинi.

В той час спiвуни, наверещавшись донесхочу, повиходили з школи. Отець Зiновiй обiцяв знов послати в волосну управу й нагадать волосному, щоб лагодив школу як-мога швидше.

– А ходiм он на той горб! Побачиш, Соню, яка тутечки чудова мiсцина, та ще й дуже придатна до вловiв.