Над Чорним морем

– Просись у батька й iдь з нами в унiверситет, – обiзвались двi сестри Махнiвськi, – ми без тебе не поiдемо.

– Поiду, хоч мушу посваритись з батьком. Що я раз задумала, те повинно статись, – сказала Саня й вдарила легенько рукою по столi. – Я присвятила себе педагогii, й педагогii, переднiше за все, для женщин, щоб вивчати й довести до вищого розвитку наших принижених сестер.

– Тiльки з вищою просвiтою ми станемо вольнi, матимемо право жити самостiйно, знайти будлi-яку службу i… потiм виходити замiж по любовi або й зовсiм не виходити, як кому буде уподобнiше.

– Куди там по любовi! – сказала Саня. – Хто виходить замiж по серцю? Йдуть замiж так, як паничi займають урядовi мiсця. Яка ж там любов! Вийди отак замiж та й раюй: лiтай в ефiрi небесному, позирай на якусь чорну бороду та нюхай небесний фiмiам цигарного диму. Ото рай! ото щастя!

– Або милуй та цiлуй якусь гладку товсту морду, що й глянути гидко, – сказала Мурашкова.

– Жарти жартами, а вчора мачуха дуже мене розсердила. Вирекла таку гадку: коли панна йде в унiверситет, то це все одно, що вона йде в солдати. Аж до слiз мене довела.

– Твоя мачуха й деякi панii дивляться на жiночу вищу просвiту як на якiсь новi моднi сукнi та капелюшi незвичайного фасону, – сказала Мурашкова.

– Ти, Надю, бачила, який капелюш виписала собi а Парижа, мадам…

Саня оглянулась i спинилась. В кiмнату ввiйшла наймичка.

– Мадам «Люлю»… – сказала Саня наздогад…

– Бачила, бачила, – сказала Мурашкова. – В неi грошей сила, то й дурiе.

– А мадам «Сусу» оце пустилась в лiбералiзм: попивае не винце, а таки горiлочку… з молодими гусарами… Це вона так чудно розумiе лiбералiзм, – сказала Саня.

– А мадам «Муму»! – сказала Мурашкова, вкорочуючи прiзвища й поглядаючи на дверi, куди вийшла наймичка, – виписала оце недавно для гостинноi ту мебiль, що була в Парижi на виставi; за одну камоду втелющила тисячу карбованцiв! А полюбовникiв у неi! По два разом крутяться коло неi, бо, мабуть, одного мало.

– А оце недавно мосье «Куку» казав знайомим: «В мене вже заведено програти щороку в карти двадцять тисяч карбованцiв! Такий в мене звичай». Нiвроку! Двадцять тисяч карбованцiв! Це не жарти.