Не той став

Вiдра стояли, й дiвчата стояли коло криницi з коромислами в руках. Роман не оступився од тину i все дивився на дiвчат. Кожнiй дiвчинi хотiлось побалакати i з Романом, i з приятельками.

– Але чого ж це ми стоiмо та байдики б'емо? – обiзвалася Маруся. – Мене мати жде: в нас же нема в дiжцi води анi крапельки.

– Та постiй трохи! Мати пiдожде, а ми побалакаемо, – обiзвалась Соломiя.

– Ой, боюся, щоб мати не сердились. Коли б на мене виглядали з-за тину чорнi очi та ще й пiд чорними бровами, то я б iще трохи постояла, – сказала Маруся, зирнувши на Романа скоса i осмiхнувшись.

– Ото яка вередлива! – обiзвався Роман. – Може, й тобi, Соломiе, хочеться, щоб i на тебе з-за тину виглядали чорнi очi та ще й пiд чорними бровами? – насмiлився обiзватись Роман.

– Менi? Не скажу! Нехай кортить. Як вийдеш на улицю, то я тобi там скажу, а тут не скажу, – промовила Соломiя.

Маруся почала брати вiдра на коромисло. Вона не встигла начепити на коромисло другого вiдра, а Соломiя проворно вхопила Марусине вiдро i вилила з його воду в криницю.

Знов веселий регiт залунав попiд вербами.

– Соломiе! ти чортзна-що робиш: ллеш воду в криницю, неначе в криницi води мало й без того, – сказала Маруся.

– А справдi я ллю воду в воду. Лучче поллю сухий тин: може, виросте, – сказала Соломiя i з тими словами вхопила вiдро, котре стояло коло криницi, i вилила воду на тин, просто до Романа; потiм набрала води з другого вiдра повнi пригорщi i хлюпнула на Романа. Роман подався за кущi.

Соломiя вхопила вiдро в руки, прибiгла до тину i почала бризкати водою на кущ, де стояв Роман. Вiн сховався далi за калину.

Дiвчата пiдняли регiт на всю улицю. Соломiя, в'юнка та проворна, як дзига, бiгала та крутилась коло криницi, вхопила з цямрини свое вiдро з водою, знов побiгла до тину i бризкала на кущ калини. Роман втiк далi в кущi i там сховався.

– Оце здурiла зовсiм сьогоднi! – кричала Маруся. – Коли так, то й я не дам тобi набрати води.

І Маруся вхопила Соломiiне вiдро i вилила воду в криницю.

Роман знов вийшов потихеньку з кущiв, приступив до тину i знов спокiйно сперся об тин, поклавши свою кучеряву голову на долоню. Соломii здалося, що з'за лiсу, з-за зеленого саду нiби зiйшов повний, пишний мiсяць i глянув на землю, глянув просто на неi i обсипав ii тихим, ясним свiтом, iй стало на душi радiсно, весело. Вона реготалась, пустувала, жартувала. Маруся витягла воду з криницi другий раз.