Австро-Руські спомини (1867-1877)

«Зробiть, – казав вiн, – перш усього iнвентар тiеi мови, яка есть у народу та по авторах, близьких до народу (якими були старшi украiнськi писателi, безтенденцiйнi, доукраiнофiльськоi доби), то, може, виявиться, що не треба буде нi «кувати» деяких слiв, нi переписувати iх з латинi (поет-полтавець був за «кування» слiв, а згаданий правобережець за латину). Також, по Судовщикову, замiсть того, щоб розмовляти наголо про самостiйнiсть украiнськоi мови й нацiональностi, треба було зробити граматику украiнську (порiвнюючи з великоруською, польською й церковнослов'янською) та опрацювати теж порiвняльним способом етнографiю украiнську.

По довгих спорах словник Рейфа одсунуто назад, а далi й забуто, i кружок взявся за граматику. Згодом, як пiшла чутка про нашу роботу, то з Харкова звiстили нас, що звiдти передадуть нам матерiал до украiнського словника, куди увiйшов i матерiал Кулiша. Нескоро привезено той матерiал в 12 пудах, який одначе не стiльки прислужився, скiльки поiв працi i грошей на впорядкування, пiсля котрого зосталось дуже мало цiнного, так що прийшлось почати вибирання слiв з етнографiчних збiрок i писателiв наново. А тим часом Судовщикова, единого мiж нами спецiалiста в лiнгвiстицi, вислано в Костромську губернiю, де вiн незабаром i вмер {Вiн сказав в однiй приватнiй бесiдi, що жалкуе, чому Каракозов не влучив у царя; свiдок (бувший московський студент, вчитель у Галагана) передав цi слова звiсному тайному совiтнику Юзефовичу… Дальшого розказувати вже нiчого…}.

Нашi граматикальнi збори стали осередком нового украiнського руху в Киевi й навколо, звiдки iнодi наiздили старi товаришi й знайомi.

Пiсля офiцiальноi працi, звiсно, велися розмови i про всякi iншi питання украiнськi, найбiльше лiтературнi. Потроху виявилися мiж нами два напрямки: один, котрий я звав украiнофiльським, а другий – хлопоманським (обидвi назви взятi з ходячих прозвищ в московськiй i польськiй печатi). Перший виходив з пункту нацiональноi одрубностi украiнцiв i ставив у перву голову рiвнятись з другими самостiйними народами, писати, перекладати високе письменство, повертати до украiнства панство, попiвство i всякi високi верстви. Другий ставив на першiм планi украiнське мужицтво, готовий i незаперечний нацiональний елемент – i в той же час найбiльш потрiбуючий для себе вслуги, – i виводив потребу пiзнати цей елемент, писати переважно про нього, для нього i поступати в лiтературi вгору вкупi з ним (розвивати лiтературу знизу вгору).