Австро-Руські спомини (1867-1877)

Через кiлька мiсяцiв почув я, що Руданський умер.

Я розказав цей епiзод як одну з перших моiх проб завести лiтературнi стосунки з галичанами i як зразок наших лiтературних порядкiв.

Прочитуючи навiть «Історiю русько-украiнського письменства» д. Ом. Огоновського, бачиш, що слiд би нам завести осiбну частину: iсторiя пропавших творiв русько-украiнськоi лiтератури. Мiж iншим, у д. Огоновського есть дещо i про пропажу працi Руданського, та не все i навiть нема кiнця дослiду про iсторiю тих праць у Львовi, де по свiжим ще слiдам д.

Огоновський мiг би довiдатись щось позитивного. Я, не думаючи знiмати вини за ту пропажу з росiйських украiнцiв, котрим дiстались власнi рукописи Руданського, скажу, що за пропажу «Ілiади» виннi найбiльше редактори «Правди» з 1869 р. включно до д. Романчука i Вол. Барвiнського. Історiю першоi пiснi, пересланоi мною, я розказав. Безспорно, що ця iсторiя прикро вразила Руданського i знеохотила його вести дальше працю i навiть стосунки зi мною, хоч найменше в усьому винним, i була останньою краплею, котра переповнила його песимiзм. Потiм вже пiсля смертi Руданського, коли його рукописи щасливим случаем дiстались у Киiв, вся «Ілiада» була передана в 1874-75 рр. в редакцiю «Правди», але та редакцiя довго уперто не хотiла печатати ii, а коли, пiсля многократних запитать (мiж iншим, i через мене), почала печатати, то з перервами по правдi досадними, так що дотягла аж в 1877 р. тiлько до IX рапсодii. Цю упертiсть i цi перерви не iнакше можна пояснити, як тим, що редакторам «Правди» були бiльше до смаку твори iх самих та iх львiвських приятелiв (псевдокласичнi i мертвi), нiж проста праця Руданського.

Пiсля того, як так нещасливо випали моi стосунки з «Правдою» першоi серii, всякi взаемини моi зi Львовом перервались надовго. В очi ж галичан, окрiм згаданого д. Димета, побачив я вперше в Вiднi. Туди ж приiхав я лiтом 1871 р. з Берлiна через Саксонiю, де я вспiв побути в Лужицькому Будишинi, познайомитись з почтивими Смоляром i Гурником i пiдновити своi слов'янськi симпатii, i через Чехiю, де я проживав у Празi саме в часи Гогенвартовсько-Йеречкового мiнiстерства, чеських планiв про корону Вацлава i нiмецьких контрпланiв i де я мiг наглядно бачити, в який безвихiд i до якого вузьколобства та безпринципностi можуть дiйти люди навiть великих талантiв i незвичайноi енергii, коли поставлять собi на перший ряд цiлi формально-нацiоналiстичнi.