Австро-Руські спомини (1867-1877)

Правда, при таких студiях Галичини я одкрив там один елемент: вузькодумний, реакцiйний i лакейсько-кар'ерний, котрий бiльш усього одповiда нацiональнiй формулi – рутенський, котрий примазуеться то до руськоi партii, то до украiнськоi або до обох вкупi i котрий мусив би бути виелiмiнований, як правдивi пута на ногах галичан. Окрiм того, вказував я на кружковий фанатизм, на нечеснiсть полемiки, на безморальну легкiсть перескокiв людей од партii до партii (Головацький, Климкович i др.) як на правдивi язви галицько-руськоi громади.

З такими думками, – не мое дiло судити, чи вiрними, чи нi, але в усякiм разi независимими вiд усяких галицьких нацiоналiстичних партiй, – я вступив у безпосереднi взаемини з галичанами.

Частина друга

ПЕРШІ МОЇ СТОСУНКИ З ГАЛИЧАНАМИ ДО ПЕРЕЇЗДУ ЧЕРЕЗ ГАЛИЧИНУ в 1873 р.

Перший галичанин, якого я побачив (на початку 1868 чи 1867 р.), був д. Димет, котрий приiздив часами в Киiв по своiм купецьким справам i мав уже там деякi знайомства з украiнолюбцями, один з котрих i привiв його раз до мене.

Та я не мiг багато довiдатися вiд д. Димета про галицькi лiтературнi справи, а тiлько передав через нього в Галичину кiлька книжок – етнографiчних видань приятелiв, а також деякi рукописи для редакцii «Правди», про котру ми чули вiд одного прибувшого з-за кордону товариша, приятеля Кулiшевого, але котроi ми не бачили. Мiж посланим був, пам'ятаю, переклад «Мазепи» Байрона, доволi старанно зроблений i гарним вiршем, хоч i не вiдповiдаючим оригiналу, котрого автор i не додержавсь, бо перекладав з французького прозаiчного перекладу. Той «Мазепа» так i пропав в редакцii «Правди» i пропав навiки, бо з нього зоставсь i надрукований тiлько «Заспiв», тобто посвята перекладчика. З того часу почав я получати «Правду» в закритих конвертах, як листи. Получав я так номерiв з 3-4, – коли це приходить до мене Олександр Кiстякiвський, пита про «Правду» i розказуе, що i вiн дiстае ii також в листах. Кiстякiвський колись був секретарем у «Основi», а тодi був доцентом кримiнального права в Киевi, в унiверситетi. Вiн дуже украiнофiльствував i тодi перед приятелями, та тiлько страшно боявся, щоб не почуло начальство, i через те навiть виговорював менi, навiщо я пишу украiнофiльськi статтi в петербурзькi видання i тим виявляю себе перед часом, i радив менi робити так, як Сiкст V, що ходив згорбившись, аж поки не став папою.