Філософські етюди

Жiлетта стояла перед ним у поставi простiй i невиннiй, схожа на юну грузинку, цнотливу i злякану, яку розбiйники викрали i привели до работорговця. Сором’язливий рум’янець пашiв на ii обличчi, вона потупила погляд, руки в неi безвiльно повисли, здавалося, сили от-от покинуть ii, а сльози на очах блищали наче нiмий докiр проти насильства над ii сором’язливiстю. У цю мить Пуссен проклинав себе за те, що дiстав цей скарб зi свого горища. Коханець витiснив у ньому художника, i тисяча сумнiвiв стали шарпати йому серце, коли вiн побачив, як помолодiли в старого очi i, за звичкою художникiв, Френхофер почав, так би мовити, роздягати дiвчину поглядом, угадуючи всi таемницi ii тiла аж до найзаповiтнiших.

– Жiлетто, ходiмо звiдси! – вигукнув вiн.

Почувши цi слова, почувши крик молодого художника, його кохана радiсно пiдвела погляд, побачила свого милого й кинулася йому в обiйми.

– О, ти все-таки мене кохаеш! – сказала вона й залилася слiзьми.

Проявивши стiльки мужностi, коли треба було приховати свое страждання, вона уже не знайшла в собi сили, щоб стримати радiсть.

– О, вiдпустiть ii зi мною на хвилину, – сказав старий художник, – i ви порiвняете ii з моею Катрiн. Я згодний на вашi умови.

У словах Френхофера все ще вiдчувалася любов до створеноi його пензлем жiнки. Видно було, що вiн пишаеться красою своеi Нуазези i наперед тiшиться трiумфом, який його творiння здобуде над прегарною дiвчиною з плотi й кровi.

– Не вiдмовляйтеся вiд свого слова! – вигукнув Порбус, плеснувши Пуссена по плечу. – Плоди кохання недовговiчнi, плоди мистецтва безсмертнi.

– Хiба я для нього не бiльше, нiж просто жiнка? – сказала Жiлетта, пильно подивившись на Пуссена й на Порбуса.

Вона гордо пiдвела голову й кинула на Френхофера палахкотючий погляд, та раптом помiтила, що ii коханий милуеться картиною, яка здалася йому полотном Джорджоне, коли вiн уперше сюди прийшов.

– Гаразд, я пiду з вами, – сказала вона. – На мене вiн нiколи так не дивився.

– Дiду, ти бачиш оцей кинджал? – озвався Пуссен, якого Жiлеттин голос пробудив iз задуми. – Вiн прониже твое серце, тiльки-но ця дiвчина скрикне, потiм я пiдпалю твiй дiм, i нiхто з нього не вийде. Ти мене зрозумiв?

Нiколя Пуссен був похмурий, i його слова звучали грiзно.