Філософські етюди

Адамова постать була справдi позначена такою могутньою реальнiстю, що з цiеi хвилини Пуссеновi став зрозумiлий змiст неясних балачок старого. А той дивився на картину з виразом самовтiхи, але без захвату, нiби кажучи подумки: «Я можу й краще намалювати!»

– У нiй е життя, – сказав вiн, – мiй бiдолашний учитель тут перевершив себе, але в глибинi картини вiн не досяг цiлковитоi правдивостi. Людина тут жива, ось-ось вона пiдведеться й пiдiйде до нас. Але тут немае нi повiтря, яким ми дихаемо, нi неба, яким ми милуемося, нi вiтру, який ми вiдчуваемо своею шкiрою.

Пуссен поглядав то на старого, то на Порбуса з якоюсь тривожною цiкавiстю. Вiн пiдiйшов до Порбуса i, мабуть, хотiв запитати в нього, як звуть господаря дому. Але художник iз таемничим виглядом притулив пальця до уст, i юнак погамував свою цiкавiсть i змовчав, сподiваючись, що рано чи пiзно яке-небудь слово дасть йому змогу вгадати iм’я того, хто запросив його в гостi, людини, безперечно, багатоi i щедро обдарованоi талантом, про що свiдчила i та повага, з якою ставився до свого вчителя Порбус, i чудеснi твори мистецтва, якими була наповнена зала.

Побачивши на темнiй дубовiй панелi чудовий жiночий портрет, Пуссен вигукнув:

– Який прекрасний Джорджоне!

– Нi, – вiдповiв старий.

– О Господи, значить, я в гостях у самого бога живопису, – простодушно мовив Пуссен.

Старий усмiхнувся, як людина, що давно звикла до таких величань.

– Метре Френхофер, учителю мiй, – сказав Порбус, – чи не дасте ви менi трохи вашого чудового рейнського вина?

– Два барила, – вiдповiв старий. – Одне в нагороду за втiху, яку я мав сьогоднi вранцi, милуючись твоею прекрасною грiшницею, а друге – на знак дружби.

– Ох, якби я так часто не хворiв, – сказав Порбус, – i якби ви дозволили менi подивитися на вашу «Прекрасну Нуазезу», я змiг би тодi створити картину велику, з глибокою перспективою, з постатями в людський зрiст.

– Показати тобi мою картину? – вигукнув старий iз хвилюванням у голосi. – Нi, нi! Я ще повинен ii завершити. Учора ввечерi, – провадив вiн, – я був подумав, що вже закiнчив свою Нуазезу. Їi очi здалися менi вологими, а тiло живим.