Думки проти течії

Хiба вiн у нiй не договорився до лiквiдацii мистецтва? Правда, ми тут маемо справу з лiквiдатором iншого гатунку, бо Пилипенко, здаеться, оперу не вважае за «мумiю». Але для нас зовсiм не важно, з якоi точки вони йдуть до однiеi цiлi. Плужанин мандруе до «катафалка» з нерозумiння законiв мистецтва, а добрий колись музагетiвський критик – з «пресищенностi».

Отже, в особi Меженка масовiзм придбав собi i «правого».

А хiба сильний громадський дiяч Ол. Дорошкевич, висловлюючись образно, не запропонував уже Пилипенковi свою широку ерудицiю i послуги теоретика на мiсце дитячого «лепету» щупакiв? Бо ж коли ми всюди пiдтримуемо цю корисну для радянськоi республiки людину, то це зовсiм не значить, що ця людина мусить пiдтримувати нашi погляди на мистецтво.

Таким чином, ми бачимо, як активна молода украiнська iнтелiгенцiя, з причин диференцiацii, вiдiйшла вiд того iзольованого пункту, що над ним маячила вивiска: «правi». Звичайно, вона й надалi мае тенденцiю гуртуватись до певноi мiри окремо, але вже тепер ii свiтогляд буде визначатись у великiй мiрi iдеологiчним станом тих «нових суспiльних сил», що iх, зi слiв Зерова, «покликано лiквiдацiею старого ладу».

І коли тепер ми пiдiйдемо до лiтератури, то треба сказати це:

– Оскiльки серед «нових сил» у галузi мистецтва намiтився подiл на два табори, остiльки, природно, i вона, iнтелiгенцiя, активно ставиться до цiеi боротьби, остiльки й вона пiдтримуе тих чи iнших.

Отже, вияснивши природу цих двох сил, ми таким чином i вияснимо, хто iз цiеi iнтелiгенцii вiдiграе позитивну, а хто негативну роль.

Дана коротенька розвiдка й допоможе нам зрозумiти, що поняття термiну «найправiшi кола», в силу складних громадських процесiв, утратило i свою колишню яснiсть i вiдповiдно ускладнилось. Ми сподiваемось також, що нам, кiнець кiнцем, удасться доказати, як легковажно ставляться нашi опоненти до нашого майбутнього, раз у раз жонглюючи цим термiном.

Двi сили

Услужливый медведь

опаснее врага.

Воiстину. Але справа, звичайно, не в цiй шляхетнiй тваринi.

Мало не всi лiтературнi «масовики», як i поважний Ол. Дорошкевич, наiвно думають, що ми в своiх статтях виходили, головним чином, iз «етичного критерiю». Всi вони так чи iнакше натякають нам, що ми ухилились вiд марксизму. Багато з них i тепер пiдходять до Хвильового й потихеньку йому нашiптують:

– «Знаете… тiльки жалiючи вас, мовчу. Ну, борони Боже, примусять десь виступити з приводу вашого «Камо грядеши». Камня на камнi не залишиться».