Через кладку

Емансипацiя заразлива, особливо в деякiй стадii.

– Я лиш хочу науки й незалежного становиська; але, впрочiм, я не в усiм годжусь з ними. Пiзнала деяких, i вони менi не подобались. Признаюся… я сподiвалася чогось глибшого й поважнiшого! Хоч не перечу… будуть i винятки.

– Становисько… кажете, панно Маню… б'ете на становисько, – сказав я протяжно й поглянув далеко вперед себе. – Чи, по-вашому, становить це вже все щастя? Особливо в жiнки?

– Щастя? – спитала вона. – Щастя… нi, але може. Всi гоняться за тим.

– Це правда… Ось i ви… хоч i якi… здаеться, ненарушен! тим духом часу… а також хочете йти. Вона замовкла. Я бачив, вона боролась з чим-то. Вiдтак обiзвалася:

– Я не вважаю, що саме становисько е щастя, лиш та особиста свобода й незалежнiсть, що в'яжеться з ним. Ось в чiм лежить для мене свого роду приманчивiсть в тiй справi.

– Ви поробили студii. Хто б був того по ваших молодих очах сподiвався, – вiдповiв я й вiдвернувсь вiд неi.

– Це мусить гарно бути, бути свобiдним, удержуватись своею власною працею, – сказала вона.

– Чи вам так тяжко припадае залежнiсть вiд родичiв, що ви такi радi позбутись ii? – спитав я й на хвилину придивлявсь iй поважно.

Вона змiшалася, спаленiла.

– О, це нi! Але помимо того я хотiла б бути незалежною.

– Отже, хотiла, – сказав я протяжно й окинув ii, як перше, поважним поглядом. – Менi здаеться, що якраз ви не дуже спосiбнi до боротьби з життям на власну руку. Ви, оскiльки мiг пiзнати вас, з вашим вражливим успособленням i опозицiйним елементом в кровi.

Поки набули б тоi «самостiйностi», позбулись би «залежностi», натерпiлись би бiльше, чим вам здаеться. А що найважнiше, панно Маню, самостiйнiсть жiнки гiрка. Життя грубе! – сказав я й пiднiс остерiгаюче руку, побачивши, що вона мае вже опозицiйну вiдповiдь на устах. – Будучи на мiсцi вашого батька й братiв, я б нiколи не пiдпирав вашого намiру!

– Нiколи? – спитала вона зчудованими очима.

– Нiколи! – вiдповiв я спокiйно.

– Слава богу, що не маете до того права, – кликнула вона, поглянувши на мене поглядом чи не ненавистi.

– Права – нi. Це безперечно. Але права на висказання своеi гадки ви чей же не заперечите менi, як i не заперечите навiть хоч би й самостiйнiсть всiх жiнок.

Вона змовчала, але я бачив, як ii руки зривали нервово овочi й кидали в кошик. Вiдтак, вхопивши мовчки брата за руку, вона, не глянувши на мене й пiвпоглядом, пiшла.