Панна квітів

А була том причина проста: поспiшав дядько Сон до нашоi дiвчини Адже та дiвчинка цiлий вечiр сумувала разом iз татом, i тому iй треба було вiддати уваги бiльше.

Вовк же слухав, слухав казку й заслухався. Та оповiдь схвилювала його, i вiн аж угору зирнув: свiтить Мiсяць, а коло нього – гарна ошатна Зiрочка. '

– Слухай, Зiрочко, – спитав вiн, – а те Поле й справдi е?

Але Зiрочка не вiдповiдала, i Вовк вирiшив: вiдшукае те Поле сам, адже все одно треба йому цiлу нiч блукати.

Однак для Вовка ласощi зовсiм не те, що для дiтей, хай би й був той Вовк шоколадний.

От йому й уявилося, що на столi тому – зайцi i вiвцi, i там нетерпляче чекають його, щоб вiн iх… з'iв.

5

Дiвчинка вже виходила з будинку. Йшла вулицями, а вони були аж зовсiм порожнi. Йшла по бiлiй, пухнастiй вiд куряви дорозi, i ii бiла сорочечка свiтилася. Сяяв у небi Мiсяць, стояла коло нього Зiрочка, i дiвчинка повертала до них вряди-годи голiвку. Йшла таки на Поле, однак зовсiм не за ласощами, бо хто блукав би ночами за ласощами, коли iх можуть купити мама й тато, дiвчинка йшла побачити таки Вовка!

А Вовк iшов тiею ж дорогою, навiть поруч з дiвчинкою, тiльки вони не бачили одне одного.

А не бачили тому, що Зiрочка, ота мала мiсячна чарiвниця, що висiла в небi, навiть гадки не мала спуститись у дiл. А справжня казка починаеться саме тодi, коли Зiрочка опуститься.

Вони, здаеться, довго йшли, Вовк i та дiвчинка, шепотiли кожен свое, бо всi дiти, коли граються самi або ж коли iм сумно, шепочуться самi з собою.

Отож Вовк сказав:

– Там стiльки зайцiв, овечок, а я так хочу, гр-р-р, поласувати. Я, може, iх i не чiпатиму, я, може, сяду собi та й дивитимуся, бо для шоколадного вовка задоволення вже дивитися на таке добро. Тодi йому здаеться, що вiн – справжнiй вовк, а який шоколадний вовк не хоче стати справжнiм?

Дiвчинка ж iшла й шепотiла:

– Зрештою, воно непогано було б, якби на тому Золотому Столi були й ласощi. Бо хоч тато й мама часто приносять iх додому, але там можуть бути не такi ласощi.

Там можуть бути цукерки-принци i тiстечка-принцеси. Можуть бути торти-зайцi i шоколаднi вовки.

Вона аж здригнулася вiд задоволення.

– Я хочу побачити тих вовкiв, – сказала вона, позираючи в небо, – бо вони такi страшнi i так гарно сняться!

Отак вони й розмовляли i йшли, йшли, йшли, iм аж ноги потомилися. Тодi дiвчинка спробувала пiдстрибнути, як колись малим пiдстрибував ii тато. І справдi, вона полетiла.