Панна квітів

– Чи ж не бачиш, сестро, що не пора iще тобi! – грiзно сказала Зима, – Прийде час, пущу тебе на трон, а тепер забирайся, коли не хочеш у шматок криги перетворитися…

– Забирайся, забирайся! – каркнув Птах, ще й крилами радiсно замахав…

Злякалася Зеленокоса (нiввiки ж такого не бувало!) i чимдуж поспiшила назад до Блакитного палацу, подумавши мимохiдь: «А що, коли я помилилася? А що, коли й справдi не моя ще пора?»

Вона зайшла до палацу, i iй стало холодно й незатишно. Побiгла до Голубоi зали, де спала Синьокоса сестра, i мовила жалiбно:

– Сестро, гей, сестро! Чи можеш ти прокинутися i поговорити зi мною?

Але не могла ще прокинутися Синьокоса.

– Сестро, гей, сестро! А може, ти прокинешся?

Але й Золотокоса не змогла прокинутися.

Тодi пiшла Весна в свою Зелену залу, сiла на зеленого стiльця, поклала щоку на долоню й замислилася.

Коли ж отямилася, то вже й березень майже закiнчився.

– А може, я ще сплю, а може, я ще не зовсiм гарна? —

подумала Зеленокоса i поставила проти себе люстерко.

Чарiвне лице вона побачила. Над головою пишнi зеленi коси у вiнок складалися, чоло було бiле i чисте, очi – величезнi, i в них мiнилося-променилося зелене сяйво, носик тоненький i прямий, а вуста повнi й червонi. І цвiло на кожнiй щоцi по яскравому серпику, начебто мiсяцi зiйшли з одного й другого боку. Побачивши себе таку, рiшуче встала Зеленокоса i знову пiшла до трону, де сидiла Зима.

Але й цього разу Бiлокоса зустрiла ii грiзно й насуплено, а ще грiзнiше й насупленiше зустрiв ii Чорний Птах, котрий звив на плечi у Зими чорне гнiздо.

– Не пiдпускай ii до себе! – сказав Чорний Птах з

гнiзда, – Жени ii геть i царюй у бiлому свiтi сама. Запам'ятай: краса – це сила!

По тiй мовi засмiявся голосно i замахав погрозливо крильми.

Зеленокоса вдруге схилилась у поклонi, навiть рукою землi торкнулася – проросла вiдразу у тому мiсцi квiтка.

– Доброго дня, люба сестро, – не так сказала, як проспiвала вона, – Глянь на мене, це я прийшла, твоя наступниця!

– Прийшла, то й пiдеш! – грубо вiдповiла Зима, – У квiтнi прийдеш, пiд кiнець мiсяця.

– Але менi мало часу залишиться, – сказала несмiливо Весна.

– Переживеш! – так само грубо вiдказала Зима.

Подивилася на неi Зеленокоса й побачила, що спересердя в Бiлокосоi кiлька зморшок з'явилося на рiвному чолi. І очi ii не свiтилися м'яко й нiжно, як завжди.