Жінка-змія

–  Це так дивно, – завершив Юрко, i вже не був червоний, а радше блiдий.

Тодi я вiдчув у себе iнтерес слiдчого.

–  Але реальну ти ii вдень бачиш?

–  Звичайно, – сказав Юрко. – Лазить без кiнця перед моiми вiкнами.

–  І дивиться у твiй бiк?

– Ну да, – мовив Юрко. – Ще й як!

–  А в Геннадiя i Олега так само? – спитав я.

–  Це менi невiдомо.

–  Нiчого не казали?

Юрко смикнув плечима.

–  Я iм теж нiчого не казав.

Я вже говорив, що в нас прийнято оповiдати один одному любаснi iсторii i сни, саме такi розмови нас найбiльше i еднали.

За цей час, вiдколи все почалося, ми разом не сходилися, але поодинцi здибувалися, входили в балачки, але про горбунку Зою i в мене з ними розмови не виникало.

–  Це все дуже цiкаво! – наголосив я. – Нам треба зустрiтися…

І ми зустрiлися. Геннадiй висловився, як завжди, просто й лапiдарно:

– Да, вона вiдьма! Ма’ать, i хвостяра е. І вопще вона вночi лiта.

–  Як так лiта? – спитали ми з Юрком в один голос.

–  Ну, так, як усi вiдьми. Через комина, на вiнику.

–  Може, на мiтлi? – поправив я.

–  Не, на вiнику, – сказав Геннадiй i заiржав по-конячому. Ми розсмiялися також, за винятком Олега, той залишався серйозний i вiдсторонений.

–  А до тебе в сни вона приходить? – спитав я Геннадiя.

–  Конешно, – мовив Геннадiй. – І я ii трахаю.

–  Ну, а в тебе? – спитав я Олега.

Той спокiйно витяг пачку сигарет, взяв одну, всунув до рота i чиркнув сiрником.

Випустив хмарку диму i забажав, щоб його обличчя стало холодне й непроникне.

–  Я не такой iзвращенец, как ви, – сказав зарозумiло. – Ущербность мiня не восхiщает.

Отже, Олег брехав. Даю голову на вiдсiч, що й до нього приходила увi снi горбунка Зоя – це було написано на його роблено холодному й непроникному лицi.

–  А пiд твоiми вiкнами вона ходить? – спитав я тоном слiдчого.

–  Канешно, – сказав Олег. – Но чiхать я на нiйо хотел! І вопще, што ето ь нас за дурацкiй разговор?

Але розмова в нас не була «дурацька».

Випадало, що ми всi якось дивно потрапили на гачки горбунки Зоi, усiх вона знепокоiла, i всi ми борсались у якiйсь сiтцi, сплетенiй iз обридження та захоплення.

–  Та шо там казать, – як завжди просто пiдсумував Геннадiй. – Чаруе, зараза!

–  Що значить чаруе? – наiвно спитав Юрко.

–  Ну, це коли не хочеш, а тягне, – сказав Геннадiй i заiржав.