Жінка-змія

 – Не женитися ж тобi, Юрка, з нею?

–  Мне ето до лампочки, – озвався Олег. – Как хотiте!

Отже, вiн погоджувався також. Я ж вiдчув глухе хвилювання,якого до ладу не збагнув, бо чого менi хвилюватися, коли i дiвчина в мене для гулянки е – Оксана, та й Юрковi горбунка призначалася, принаймнi цього разу. Але я знав закони нашого товариства: ми хоча й крiпилися бiля котроiсь дiвчини, але для рiзноманiтностi дiвчатами не раз мiнялися, принаймнi я перекидався залюбки вiд Оксани до Марти, i то з резону простого – Марта була доступна, а з Леною, як казав, лишень раз пофлiр- тував – без погодженостi.

Отже, згодом мав би ввiйти у якiсь стосунки iз горбункою Зоею, ах, це було якось… небезпечно чи що? У глибинi душi вже зараз я сумнiвався, що з Зоею можлива «лiнива любов» – надто вона всiх нас переколошматила. А ще я подумав, що Зоя, можливо, провiвши перший акт чарування, як висловився Геннадiй, i, по-моему, небезпiдставно, переходила до акту другого, тобто вправно знайшла через наших дiвчат лазiвку до компанii i настiйливо хоче до неi втиснутися – чого ж вона вiдтак хоче? Саме ця ii, як на мене, цiлеспрямована настирливiсть i насторожувала найбiльше.

–  То що ти? – спитала Марта.

–  Хай Юрко вирiшуе, – ухильно вiдповiв я, намагаючись через невеличку хитрiсть врятуватися. – Для нього ж вона призначаеться.

–  А я не хочу! – мовив гостро Юрко, все ще червоний як иiон. – Хай менi буде Оксана, а Зоя – йому!

І вiн ткнув у мене пальцем, як ножем.

–  А ти мене спитав, чи я хочу? – обурилася раптом Оксана, чим здивувала мене, i я подумав: чи не хоче i вона перейти зi мною вiд «лiнивого кохання» до активного?.

.

–  А хiба нi? – здивувався Юрко; ранiше Оксана з'ним залюбки гуляла, i, по-моему, знаходила бiльше спiльноi мови, як зi мною.

–  Нi! – рiзко вiдповiла Оксана.

Юрко неймовiрно знiтився, аж очi опустив. І я збагнув: треба втрутитися, iнакше ми розсваримося. Загалом, мое становище в компанii особливе, я був неоголошеним лiдером, i це всi мовчки визнавали. Тому я заплескав у долонi, обiрвав розмови i сказав:

–  Стоп! Стоп! Подаю свiй голос: я за! А кому вона дiстанеться, кинемо жеребка.

Хто не згоден?

Усi полегшено зiтхнули. Окрiм того, цiкаво стало: кому ж горбунка Зоя дiстанеться? Папiрцi виготовила Лена, бо дiвчата, звiсно, участi в жеребкуваннi не брали.

–  Наша фiлософiя, шановнi, – трохи бундючне проголосив я, – фаталiзм. Отже, корiмося долi, котра знае лiпше, як нас спарувати.

–  Зануда! – прошепотiла Лена.