Три листки за вікном

– Ля-ля-ла-ла! – приспiвала вона. – Слухай мене пильненько й не вiдволiкайся. Я вмiю заморочити голову, полюби мене й забудеш про все на свiтi. Я та безжурнiсть, вiд якоi людина дурною стае, але й веселою. – Вона скочила й прокрутилась у танку, вiючи зеленим одягом, голос ii знову злинув високо: – Ля-ля-ла-ла! Еге ж, я та безжурнiсть, вiд якоi люди гублять тверезий глузд i тратять людську подобу, так-таки так! Полюби мене i пiддайся менi, коли й ти хочеш бути у свiтi щасливим дурнем. Бо коли не полюбиш мене, помщуся тобi, обкраду тебе, знiвечу тебе!

– Шинкарю! – закричав регент.

– Ля-ля-ла-ла! – знову прокрутилася зелена дiвчина. Прискочила до мене й оповила шию руками.

– Покинь блукати, – зашепотiла вона, – i покинь вiтра в полi шукати. Одружися зi мною i станеш щасливим дурнем!..

«Он який вiн, Неспокiй, – пробурмотiв чи подумав я, згадуючи нову притчу про ченця, який ховався вiд свiту: саме обдумував ii, щоб записати. – Ну що менi лишаеться? Втекти, розбити головою стiну?»

Я постукав зiгнутим пальцем по стiнi.

– А що за цiею стiною, пане регенте?

– Пиво, – вiдказав вiн.

– А менi здаеться, що друга стiна, – мовив я. – А за другою третя, i так без кiнця. – Чи не так я кажу, пане регенте?

– А може, й так, – сказав регент. – По менi, коли е що в живiт покласти i чим запити, то й гаразд. Знаеш, хлопче, що менi найбiльше смакуе в свiтi?

– А що, коли за тiею стiною пустеля? – глибокорозумно запитав я.

– Найбiльше менi смакуе печене порося, – сакраментальне зголосив регент.

– Сенс нашоi метушнi в тому, – поставив я пальця, – щоб прокладати в пустелях новi дороги для тих, хто не годен того зробити сам. Але куди вони приведуть, пане регенте?

Регент почухмарив потилицю.

– Добре було б, щоб до бочки з пивом, – сказав вiн. – А коли вже того не можна, то до печеного поросяти. Зелена дiвчина присiла менi на колiна.

– Нерозумнi думки приходять тобi до голови, коханий. – сказала вона. – Цiкавить тебе, куди приведуть тебе твоi дороги, ха-ха! Чи ж треба тобi те знати? Я тобi ще раз кажу: щасливi дурнi про таке не думають.

Вона лагiдно погладила мене по головi, як мати чи сестра. Вiд тоi ласки аж сльози вибилися менi на очi.

– Печене порося – ось про що я мрiю, – сказав регент. – От коли б ти мiг купити менi печене порося, то я б тебе помiчником регента зробив. Я ж його не вiдриваючись з'iм.

– Але чому не хочете вислухати, що кажу я? – спитав я iз вiдчаем.