Три листки за вікном

Зовнi був схожий на дикого голуба, але хто бачив його, той нiколи не назвав би його так просто. Був-бо вiн iнакший. Отож лiтав дивний птах улiтку i взимку, весною i восени. Нiде не жив довго, але завжди весело спiвав. Інколи його кликали до себе, i вiн навiдував людей. Йому доводилося нудьгувати на довгих диспутах i при балачках тих людей, котрi розумними визнавали тiльки себе. йому доводилося розмовляти зi схимниками й гетьманами, якi питалися в нього порад, але нiколи iх не слухали. Бо нiкому не було дiла до Розуму взагалi – кожен хотiв узяти його собi в прислужники.

Тому й лiтав Розум вiльним птахом, нiкому й не потрiбний, але кликаний усiма. Про те, що ним легковажать, не дбав, бо мiг скiльки завгодно пити сонця i скiльки завгодно лiтати у вiльному просторi. Єдине, що турбувало птаха: ось уже скiльки рокiв, сотень чи й тисячу, вiн так i не знайшов собi затишноi оселi й притулку. Адже, крiм сонячноi погоди, бувае вiтряно, печуть морози i гуляе сльота. Проте вiн завжди дивився на свiт з любов'ю i завжди був безтурботний. Якось його покликав Пустельник.

– Просидiв я у печерi тридцять рокiв, – сказав вiн, – але щодалi темнiшае мiй мозок. Щодалi страшнiшi химери навiдують мене.

– Я люблю волю, – сказав Розум. – Той, хто будуе хурдиги для iнших чи замикае в них себе, – мiй ворог. За якийсь час покликав його Заброда.

– Тинявся я по цiлому свiтi, – сказав вiн, – але не зробило це мене щасливим, а лише причепило до тiла мого безлiч хвороб.

– Я люблю, коли в дiях людських пануе глузд, – сказав Розум – Ти ж блукав без мети.

Просто волочився, i нiхто вже тепер не врятуе.

По тому покликав його Будiвничий.

– Будував я цiлий вiк, але, коли зводилася будова, тяжко було менi дивитися на витвiр рук своiх. Усе мое життя було бiганиною вiд однiеi роботи до iншоi – не здобув я втiхи.

– Ти не шукав себе в своiй роботi, – сказав Розум, – а лише достойноi плати за працю. Я ж доступний тiльки тому, хто вмiе знаходити у роботi себе.

Тодi прийшов до нього Фiлософ.

– Шукав я тебе цiлий вiк, чому ж хапаюся й досi за порожнечу?

– Ти не мене шукав, а хотiв урятуватися, – сказав Розум. – Не досягне вершини той, котрий береться пiймати незмiренне.

Вони всi бiгли за ним, аж потом умивалися. Бiгли, а птах вiдлiтав, пурхаючи все далi i все вище. Тодi вони зупинилися.

– Давайте зловимо його в сiтку, – сказав Фiлософ. – Тодi вiн од нас не втече й послужить, як захочемо.

Вони зв'язали сiтку й покликали до себе Розума.