Срібне молоко

І тодi Петро Сахнюк, добродушний бувши, як це з ним нечасто бувало, адже саме повертався iз церкви, сказав:

– А чи не зайшли б, пане дяче, до мене та й чогось узяли на кусь?

І вiн не посмiв опиратися, зайшов у двiр, i тут на нього полилася iз Катерининих очей рiчка свiтла, така iскриста, така хвильлива та яскрава, що вiн аж закляк на хвилину. Петро ж завiв його в хату, посадив за стола, i саме вона, Катерина, принесла штофа з горiлкою, хлiб та сало, вiдтак вони з Петром випили по чарцi i заiли хлiбом iз салом.

Тодi Григорiй чемно подякував та й пiшов собi, ще раз опалившись гарячим трунком iншим, цього разу з дiвочих очей. І цього було для нього досить, щоб увечерi, бувши зачиненим у клунi Антонихою, раптово вiдчути: у цiй спорудi вiн не сам, а е iх двое: один лежав на веретi, простеленiй поверх сiна (тодi його було тут багато), а другий устав, повернув до нього синьо освiтлене лице, гигикнув, показавши синi зуби, та й пройшов крiзь стiну, вiдтак подався крадьки, роззираючись сторожко, аби хтось не запримiтив, як скрадаеться попiдтинню. І його таки нiхто не побачив, адже прозорий був, мов повiтря або чиста вода, радше, мов вода, отож потiк, поплив i докотився до тiеi ж таки хати Петра Сахнюка, вiдтак уплив у вiкно. Нiч випала мiсячна й вiкно палало вилискуючи. Тодi й побачив на постелi розметану дiвчину з розплетеним волоссям та заголеними ногами, мiж яких застиг клапоть пiтьми. І заголив сорочку вище, а з неi випали i срiбно засвiтилися тугi бiлi яблука iз червоними вусточками на вершку. Тож не мiг не припасти до одного, щоб напитися срiбного молока ночi, а тодi й до другого – молоко оте було тут ще солодше. І йому захотiлося заплющитися, щоб пропав i мiсяць, i несвiтське, бо хвилювало надмiрно, срiбне свiтло. А коли те вчинив, побачив перед собою червоного сутерена, до якого вступив, бувши сам розпечений до червоного, iз напрочуд порожньою головою i гостро наструнченим тiлом. І пiшов блукати сутереном, аж доки не знудило, тодi стало зле, i вiн виблював iз себе оте випите iз бiлих яблук молоко, вiдтак рвонувся iз червоного полону i чимдуж кинувся навтьоки десь так, як оце сьогоднi тiкав зi школи, тобто на чотирьох, бо вiдав, що коли не добереться вчасно до клунi, де лежав iнший вiн, трапиться щось непоправне, адже за ним iз семи сторiн кинулися не так iз кийками, як iз сучистими ломаками, семеро чорних свинопасiв iз розпаленими вугляними очима, iз розверстими червоними ротами.