Сліди на піску

 – Ой, люди добрi, вiрну вам правду кажу: наш найяснiший Франц-Йосиф напевно войну виграе, коли вже жидiв кличе до асентерунку! – І почав приказувати, паяцуючи перед Муцою: «Казав Йойна, що буде война, казав Сруль, що дасть куль, казав Мошко, що дасть порошку… Почекай, жиде: ти хоч один раз у життi бачив крiса?»

«А навiщо вiн менi здався?» – вiдказав Муца, поступаючись назад вiд Мелитона, який уже руку простягнув, щоб смикнути жидика за пейси.

«Нi, ти скажи менi, чи хоч знаеш, що з тим крiсом робити?» – допитувався нахаба.

«Не маю такого iнтересу», – аж схлипнув Муца i з надiею, що я заступлюся за нього, глянув благально на мене.

Мелитон однак не перестав напастувати хлопця й давав тепер уже йому пораду:

«Як тебе вмундирують, то скажеш капраловi, аби дав тобi фузiю з кривою люфою, щоб ти мiг стрiляти з неi iз-за вугла.

«Я ж не Мошко, я Муца», – скривився жидик до плачу й зайшов за мою спину.

«Дай йому спокiй! – сказав я гостро до знахабнiлого парубка. – То ще не вiдомо, хто краще буде воювати i в кого поцiлить перша куля. Лiпше помолися Богу, йолопе».

Мелитон нiби й не почув моiх слiв, проте таки вiдчепився вiд Муци й затягнув такоi голосноi коломийки, що аж луна вiдбилася вiд Єзуiтського костела:

Ой не плачте, легiники, права вам дорога

Камiнчиком буркована до самого Львова.

Камiнчиком буркована, мости спорядженi,

Туди iшли з кучерями, звiдти постриженi.

Й немов на пiдтвердження цих сумних слiв, пiд команду капралiв i фельдфебелiв вишикувалися сотнi голомозих парубкiв, пролунало фатальне «forw?rts!»,[6 - Вперед! (нiм.)] i ми вирушили на товарну станцiю сiрими колонами.

Коли наш телятник рушив, Мелитон протиснувся до перекладини в проймi вагона й, вiдшукавши очима серед натовпу жiнок свою Катерину, заспiвав:

Таж ти знала, що я жовняр, що я не гемайний,

Було мене не любити, хоч би-м який файний.

Катерина тепер уже по-справжньому гiрко ридала, та й Мелитон, зiгнавши з губiв безжурну усмiшку, витер рукавом сльозу.