Груші в тісті

Рембо, Верлен, Бодлер теж любили випити, але ж iм не доводилося писати про речi глобальнi. Сказати б – всесвiтнього значення. Розумiеш? Ленiна ж тодi не було! Уявляеш, як iм жилося без спрямовуючоi i керуючоi ролi партii?

– А можна я канапку вiзьму? – несмiливо попрохав Петро.

– Канапку… Можна, – кивнув великодушно Славко.

І щойно за поетом зачинилися дверi, ми вже не могли стриматися вiд реготу i обсмоктування кожноi фрази. Ми пили, закусували i фантазували своi варiацii тих безглуздих вiршiв.

Бiдний хлопець римував i переписував тексти усю нiч, а на ранок принiс усе, що обiцяв.

Були там вiршi i до Дня радiо, i про Ленiна, i про Чiлi. Я перебiг очима, похвалив i сховав у течку. А на прощання додав:

– Ще б фотографiю вашу…

– У мене е, зараз принесу.

– З бородою? – спитав Славко.

Здогадавшись, куди вiн гне, я спробував йому пiдморгнути, що досить знущатися з хлопця, але Славко не поступився.

– З бородою, – пробурмотiв невпевнено Петро.

– Не пiде з бородою, – категорично заявив Славко.

 – Збрий, сфотографуйся, а потiм можеш хоч двi бороди запустити.

На тому ми й розпрощалися. Славко провiв мене до виходу, я вiддав йому один екземпляр переписаних вiршiв, а другий забрав з собою. Коли я йому дорiкнув, що вiн не мае мiри, Славко сказав:

– А вiн мае мiру? Ти знаеш, скiльки разiв вiн мене тероризував своiми вiршами? Скiльки разiв поiв, вгощав, аби я тiльки слухав усю ту маячню?

Бiльше я у тому гуртожитку не з’являвся, але розповiдали, що Петро збрив бороду, сфотографувався i вислав фото на адресу квартальника «Поезiя».

Коли ж ця iсторiя стала вiдома усьому iнститутовi i з нього почали кепкувати, це йому остаточно вiдбило бажання чiплятися до когось зi своiми вiршами. Та, зрештою, вiн, мабуть, i кинув iх писати.

Велике плавання

Незабаром по тому Славко менi повiдомив сенсацiйну рiч: Бодьо Марцiнко вирiшив купити надувного човна. Я ледь не гепнувся з подиву. Бодьо, який постiйно недоiдав, Бодьо, який трясся над кожною копiйкою, Бодьо, який ходив у стоптаних мештах i кримпленових штанях, раптом купуе надувного човна! Ми спробували його переконати не робити цього, бо де вiн у Львовi збираеться на тому човнi плавати, але Бодьо вперся, i врештi ми пiшли з ним до спортовоi крамницi i купили човна за 80 карбованцiв.

То була ледь не вся його мiсячна платня.

Та цього Бодьовi було замало i йому забаглося випробувати свого човна на якiйсь водоймi. Зiбралася веселенька компанiя полюбуватися на неабияке видовище.