Руденька

У вiдповiдь я почула: «А… тобто ти приiдеш диктувати, що ми мусимо робити? Авжеж… менi страшенно бракуе тут начальника…» Я згадала, з ким маю справу, зрозумiла, що бовкнула дурницю, i, спохопившись, виправилася:

– Е нi! Це ти казатимеш, що ми будемо робити. Я не хочу нiчого придумувати, тим паче командувати. Я вiд цього втомилася, – я намагалася говорити якомога серйознiше.

– Орiентуешся грубо, але швидко. – У слухавцi пролунав його приемний смiх.

Ми ще трохи повеселилися в телефонному режимi, насамкiнець я спитала його:

– А коли я приiду, ти й далi атакуватимеш мене запитаннями? Що ти хочеш про мене знати? Що, власне, тебе цiкавить?

– Все, що пов’язане з емоцiями, iнтригами, зрадами, важким дитинством, переживаннями…

– Тодi я саме та, хто тобi треба.

– Ну… для мене звично бачити чужi сльози. Це частина моеi роботи… А чому ти вважаеш, що можеш заплакати?

– Може, й не заплачу… Важко сказати… просто в моему життi було багато всього – хорошого i поганого… я не завжди знаю, як поведуся наступноi митi… я взагалi себе не знаю… i щоденно вивчаю себе.

– Готовий очолити наукову групу. Я чекаю на тебе. До завтра. Зателефонуй, як виiжджатимеш.

Я доiхала дуже швидко i подзвонила йому вже тодi, коли роз’iжджала центром незнайомого мiста. Мене зустрiв водiй, який провiв мене до мiсця його тимчасового житла, призначеного спецiально для «кору». Дверi вiдчинила якась миловида молодичка – вона виявилася хатньою робiтницею, а не дружиною, тож я зiтхнула з полегкiстю.

– Справжня рудоволоса дiвчинка. Я тебе дуже чекав. – А далi обережно обiйняв мене i поцiлував – так, нiби ми були з ним знайомi вже кiлька рокiв. – Вибач за квартиру. Мене привезли сюди з готелю з температурою сорок, коли я захворiв на кiр. Потрiбне було мiсце, де за мною могли б доглядати. Сьогоднi я звiдси переiду.

– Чудова квартира, особливо килим… – Я не змогла приховати усмiшку.

– Так… килим е пiдтвердженням витонченого смаку украiнських власникiв квартири i свiдком iх надзвичайно насиченого життя. – Вiн смiявся. – Ти голодна?

– Та нi, не надто… – Я чомусь почувалася трохи скуто.

– Я обiцяв тобi гуляти, еге ж? Я дуже давно не був на вулицi i… я взагалi рiдко ходжу пiшки. – Вiн ледве стримував смiх. – Але ми зараз пiдемо гуляти цим чудовим мiстом, якщо ти не проти.