Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Навiть я голосував за нього. Другим був великий майстер iнтриг, денацiоналiзований технократ, але повiрив у мене, взяв до своеi команди. Пiдставив менi свое рамено. Я навiть по-дурному, пiд настрiй, публiчно визнав його своiм духовним батьком, хоч насправдi i боявся його, i ненавидiв. Отож я – перший, якого чесно вознiс сам простолюд!

А тепер виявилося, що народ, який визнав мене своiм чоловим, – зiпсований! Недержавний, незрiлий. Не дорiс… І я цiлих п’ять рокiв був Президентом неправильного, покалiченого колонiальним режимом народу.

Але ж ii цитують всуе: «Хочете двомовностi? Тодi вивчiть украiнську!», «Нашу iсторiю доглядають лише мертвi, а не живi», «В украiнську полiтику приходять iз прекрасним майбутнiм. Виходять з неi iз жахливим минулим», «Не обов’язково всiм вибиватися в люди. Комусь же треба залишатися людьми». І, схоже, сама вигадала… Вмiе, гадюка. На льоту вмiе. У мене так не виходить.

І написав великий ваш боголюбець та заочний учень Христа:

«На служiння прийшов, не на панування, а для терпiння i працi, щоб виноградники Господнi привести до ладу.

Той, що iнакше чинить, чогось iншого шукае i нещиро Боговi й душi своiй i людським душам служить, а тiльки самолюбству i мамонi свiту цього, знайде тут, на землi, лише терзання й гiркоти, а по смертi – муку пекельну.

О, горе тобi, недбальче! Адже тут люди випробуванi бувають у вiрi своiй, як золото в печi.

Далеко безпечнiше стояти в пiдлеглостi, нiж у зверхництвi.

Помисли про чини i перемiну мiсць багатьох людей ошукали.

Воiстину великим е той, хто в собi малим е i за нiщо вважае всiлякi почестi, славу, велич.

Лiпшим е воiстину покiрний орач… анiж пишний фiлософ, котрий, самого себе занедбавши, лише споглядае рух неба.

Послано тебе по яблука, а ти листя несеш».

Так сказав, рабе Божий Павле, великий боголюбець. Великий розум твоеi землi. Милiстю Божою орхiмандрит Святоi Великоi лаври Печерськоi. Так вiн сказав. Тобi, Павле, сказав.

«Антось (той, що був Антоном Бронiславовичем) якось по-польському, чи як там, не знаю, але дуже м’яко, непомiтно ввiйшов у мою душу. Знайшов менi спонсора для обласного конкурсу комсомолок – директора тульчинського базару. Одягнув, як лялечку.