Одного разу на Дикому Сході

Двое «вовчикiв» зупинилися, розвернули коней i нагнали iх геть вiд утiкачiв.

Бiля потяга награбоване майно вже вантажили на вози. За всiм цим спостерiгав отаман Куделiн, Батько «вовчикiв». У нього на шапцi була цiла вовча голова з ощиреною пащею.

– Швидше! – гримiв вiн, i бандити, якi вже i так упрiли, поспiшали ще бiльше.

– Пане отамане, пане отамане! – це прискакали тi двое з переслiдувачiв, що встигли втекти. Галасували тепер, наче божевiльнi.

– Що таке? – невдоволено спитав Куделiн, якого турбувала здобич, а не якiсь дурницi.

– Втекли! – хором доповiли бандити.

– Хто?

– Чоловiк i баба! Поклали всiх! Баба поклала! – тараторили «вовчики».

– Що?

– Скажена баба! Поперек сiдла висiла i всiх поклала з револьвера! – Бандити перелякано вклонилися i кивали головами. – Прямо у лоб цiлила! Скажена сука!

– Що? – вибухнув отаман Куделiн. – Моiх вовкiв поклала якась задрипана лисиця!

– З двох рук! Зi ста крокiв лупила! – виправдовувалися бандити, аж руками розводили, мовляв, нiчого не могли вдiяти.

Пострiл. Один iз бандитiв упав.

– Такi дурнi, яких може покласти баба, не потрiбнi у моiй дивiзii, – гримнув отаман. – Але тебе я залишу, – звернувся до другого бандита, який тремтiв нi живий нi мертвий. – Щоб ти впiзнав ту сучку, коли я ii спiймаю! І тодi вона за все вiдповiсть! – закричав отаман Куделiн. – Все, iдемо! – Вiн махнув рукою геть вiд залiзницi. І вмить вози почали iхати вiд пограбованого потяга, останнi бандити вискакували з вагонiв, стрибали на коней, i за кiлька хвилин банда вже зникла в степах.

– А ти з ними стикався? – спитала Чета Мiра, у якоi зустрiч з «вовчиками» промайнула перед очима.

– Та було раз, – кивнув вiн.

Ще навеснi на хутiр до Чета приiхала цiла делегацiя. Поважнi дядьки з сусiднього села Синiвки. Стояли пiвколом бiля дверей хати, чекали, поки Чет одягнеться. Бо ж без штанiв до таких людей не вийдеш. Ось i Чет здивовано роздивлявся делегацiю, яка йому ледь не вклонялася. А це ж не абихто був, а власники землi та крупорушок, млинiв та олiйниць, якi взяли нинi владу в Синiвцi i мiцно ii тримали.

– Вовча дивiзiя iде, – сказав один iз гостей. Чет кивнув, що знае. Вже полагодив вiз, щоб забрати своiх i тiкати у лiс, там пересидiти кляту дивiзiю. – Нам вiдбитися треба. Стрiляемо ми добре, рубаемося теж, але нам отаман потрiбен, щоб очолити. Щоб битися з Вовчою дивiзiею – отаман потрiбен, бо iнакше передушать нас, наче курчат.