На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Одного разу на Дикому Сході» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Одного разу на Дикому Сході

Автор
Дата выхода
02 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Одного разу на Дикому Сході" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Одного разу на Дикому Сході" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Владислав Івченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Владислав Івченко (нар. 1976 р.) – український журналіст і письменник, автор кількох повістей та оповідань, неодноразовий лауреат міжнародної преміі «Коронація слова».
Роман «Одного разу на Дикому Сході» написаний, за визначенням самого автора, у жанрі українського вестерну. Події розгортаються в Україні під час Громадянської війни. За великими скарбами, які заховані у палаці барона фон Шпіла біля села Шпилівка, що під Охтиркою, починається справжнє полювання. Їх хочуть отримати і червоні, й білі. Здається, здобич уже поруч, але раптом виявляється, що палац барона охороняє чудовисько – величезний і могутній Голем, штучна людина, велетень, зроблений за допомогою ворожіння та кабали віденськими рабинами і проданий за великі гроші фон Шпілу. На честь господаря чудовисько називають Шпилем. Він шість метрів заввишки, йому не завдають шкоди кулі і снаряди, не кажучи вже про холодну зброю. Але є в нього слабке місце – він закохується…
📚 Читайте "Одного разу на Дикому Сході" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Одного разу на Дикому Сході", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Так дивився, що аж плямкав, а сам не помiтив, як боса нога Мiри пiд соломою потроху просувалася вперед, аж поки не вперлася у Четову спину. Їi пальчики залоскотали його. Обидва посмiхнулися. Вiстовий цих iгор не помiтив, вiн все дивився на припухлi пiсля удару Жникiна губи Мiри. Потiм вiдвернувся i хрипко сплюнув. Ач, яка принцеса! Це тобi не байдужi коровуватi медсестри зi шпиталю, з якими кохатися аж нудно. Ось ця панночка, вона мертвого пiднiме, мабуть, знае всякi фокуси панськi, про якi бувалi товаришi розповiдають.
Вiстовому було двадцять рокiв, природа в ньому буяла, i серце охоплював тривожний неспокiй. Вiн дивився i дивився на Мiру, йому схотiлося почути ii голос.
– Наче щось там про скарби якiсь казали. Щось ти знаеш про скарби, га, красуне?
Мiра мовчала, дивилася собi у степ, щось розумувала, посмiхалася, а ще лоскотала пальчиками Четову спину.
– Та ти i сама скарб, – посмiхнувся вiстовий i зазирнув Мiрi в очi. Злякався ii погляду, нагнав коня, вирiвнявся з Четом, схилився до нього.
– Навiщо? – наче не зрозумiв Чет.
– Водички попити. З нею, – засмiявся хрипко вiстовий i кивнув Четовi за спину, подивився на Мiру. – Хочеш же водички, красуне?
Мiра не вiдповiла, вiстовий засмiявся i продовжив:
– А то ж це неправильно. Офiцернi усякоi давала, контрi та буржуазii, а нам, бiйцям робочо-селянськоi Червоноi армii, хiба не можна скуштувати це добро? Хiба не заслужили ми кров’ю все, що побажаемо? Заслужили! Наша вона, маемо ми право! І ти, брате, не дивися, що вона худа.
Чет мовчав. Вiз торохтiв степом, на ямi струснулася i голова Чета. Вiстовий сприйняв це, як згоду.
– Ось i добре! А то як же таку красу червакам вiддавати, мусимо i скуштувати панських наiдкiв! – захвилювався вiстовий, пригальмував коня, порiвнявся з Мiрою. – Ну що, красуне, поiдемо водички попити у ярок. Там покажеш нам, як панiв-офiцерiв ублажала, що вмiеш робити, аби чоловiкам приемно було.





