Автохтони

Що з того, що малювати не вмiе. Ось так воно все й робиться. А ми, дурнi, думаемо, що все вирiшують професiонали. Звiдки iм узятися, професiоналам?

Вiн перевiрив документи – на мiсцi. Кредитка та гаманець – теж. Мобiла на мiсцi. Здаеться, все в порядку. Вiн чув, що самотнiм постояльцям недобрi люди пiдливають до пиття клофелiн або снодiйне, але тут наче не той випадок. Чи той?

Вiн же сам вiдкривав цi банки. З iншого боку, банку йому давав Мардук. Або Упир. Так, точно Упир. Банка могла бути… ну так. Голка, що пробивае тонку бляху, – i все.

Але навiщо? Щоб оглянути його кишенi й переконатися, що вiн той, кого вдае? Це… ну, безглуздо взагалi-то.

Вона мовчки спостерiгала за ним, очiкуючи, що вiн припинить нарештi ритися по кишенях i пiде.

– Скажiть, а ви такого собi Шпета знаете?

Вона похитала головою у червонiй хустинi.

Його це чомусь потiшило.

– А Воробкевича?

– Це який дописи у вечiрцi про мистецтво пише? На кролика схожий. А що?

– Та нiчого. Все-все, вже йду. Не складете менi компанiю? Поснiдати?

– Пообiдати, – суворо виправила вона.

 – Снiданок – це до полудня. А зараз ланч. Або обiд. І – нi, менi працювати треба.

Їсти, проте, зовсiм не хотiлося.

* * *

– Щось ви сьогоднi пiзно.

– Так склалося, – невиразно вiдповiв вiн.

– Вам як завжди?

– Що?

– Ну, каву, запiканку? Чи це ви тiльки зранку? Послухайте, а давайте я вам знову лiкеру наллю. Ви кепсько виглядаете.

– Ще б пак. Так, як завжди. І гаразд, давайте лiкеру.

– Кави якнаймiцнiше?

– Так.

Дякую.

Вiн улаштувався бiля вiкна, дивуючись з того, що на вулицях так багато народу, i тiльки потiм зрозумiв – адже вже полудень. Сiре свiтло гопцювало на мокрiй брукiвцi.

– Я дозволила собi покласти бiльше цукру. – Вона поставила на стiл обшарпану пластикову тацю. – Вам зараз треба.

Вiн уявив собi, що ковтае каву без цукру, чорну-чорну, гiрку-гiрку, i пересмикнувся.

– І вода. Вам треба якомога бiльше пити. Аспiрину дати?

Людина в чужому мiстi самотня й ведеться на знаки уваги.

Вiн подивився на ii руки, що вправно сервiрували столик. Обручки немае, але люди не завжди носять обручки. До того ж у неi, напевно, до кiнця дня сильно набрякають пальцi. Чи це вона стараеться за чайовi? Вона взагалi хто? Офiцiантка, власниця? Пайовичка, скорiше за все, чергуе тут зранку, а потiм ii заступае хтось iз рiднi або друзiв.

За вiкном тiнь хмари лiниво насунулася на мокрий брук.

– Ще два-три тижнi – i весна. – Вона простежила за його поглядом.