Сто днів. Левіафан (збірник)

Змусила себе забути, що стоiть перед наймогутнiшим iмператором, думала про те, що вона тут на службi горiшнього свiту, й прошепотiла:

– Ваша Величносте, будь ласка, знiмiть тричi карти!

Імператор тричi зняв карти. На темно-синiх гладеньких сорочках карт вiдображувалися миготливi вогники свiчок.

– Що передi мною лежить, – бурмотiла далi Веронiка, – що передi мною летить, що мене обходить i що мене водить, що мене любить i що марудить!

Вона швидко змiшала карти короткими проворними пальцями, спритнiсть яких так часто приголомшувала iмператора.

– Ваша Величносте, будь ласка, знiмiть ще шiсть разiв! – проказала Веронiка.

Імператор шiсть разiв зняв карти. Думав при цьому про свою першу дружину, про небiжчицю Жозефiну i вечори, коли вона намагалася вичитати iз засмальцьованих карт цiеi мадам Веронiки свою долю, його долю, долю краiни i свiту, щоправда, з меншими знаннями, i то своiми довгими, зграбними милими пальчиками. Імператор уже не думав про карти, а поринув у солодкi спогади про померлу дружину.

– Вино направо – не буде поправи; жир чорний лiворуч означае смерть поруч; дзвiнка чорна прийде, небезпека буде; чирва червона далеко вiд нас, кохання швидше за час; жирова краля пiдступае, минае, минае, жирова вiсiмка, жирова вiсiмка…

Веронiка замовкла. Раптом зiбрала всi карти. Глянула на iмператора. А вiн задивився вдалечiнь, здаеться, пронизав очима ii огрядну постать, дивився, певне, на свiт, а може, ще й у могилу, в якiй люба його серцю iмператриця Жозефiна тепер гнила й розкладалася.

Імператор, глузливий та усмiхнений, нарештi глянув на неi.

– Ну, що, Веронiко, – запитав вiн, – добре чи погано?

– Добре, добре, Ваша Величносте! – квапливо запевнила вона. – Ще довгi лiта судилися Вашiй Величностi. Довгi лiта!

Імператор висунув шухляду. Там стояли невисокi стовпчики золотих монет, охайнi i блискучi золотi вежi.

– Ось, вiзьми на пам’ять, – проказав iмператор.

Хтось вiдчинив дверi. Мадам Веронiка притьмом почала виходити задки, судомно намагаючись стримати свiй важкий вiддих. Вiдчувши позаду вже близькi вiдчиненi рятiвнi дверi, Веронiка спробувала ще раз виконати свiй незграбний смiховинний кнiксен. Уже вийшла, дверi зачинилися, i там, перед зачиненими дверима, втрете зробила кнiксен.