Сатирикон. Поезії

Я можу навiть пiдзаряджати iнших – я люблю своiх людей. Люблю також свое село, де черпаю енергiю. Люблю мiсто, в якому живу, попри те, що воно до мене жорстоко ставиться, попри те, що воно вбило мого сина. Я люблю Киiв-убивцю. Намагаюся зрозумiти за що. Це трагiчно i боляче.

Але так багато прекрасних речей навкруги. Я тiшуся, що живу.

У вас е життева цiль, сенс життя?

Це саме життя. Щодня я оточений радостями та печалями. І радостi, i печалi – це величезнi крила. В мене великий розмах крил – i в трагiзмi, i в радощах.

Не боiтеся смертi?

Боюся болю. Смертi не боюся.

Ж

Журналiстика

Я думаю про журналiстику краще, нiж вона сама про себе думае. Я вважаю ii четвертою владою. Вона наймолодша за вiком представникiв – журналiстами е переважно молодi люди. Це надзвичайно цiкаво – i Юля Мостова, i Сергiй Рахманiн, i журналiсти «Дня», i «Коментарi», i Анатолiй Стреляний, i Вiталiй Коротич.

Але журналiстицi бракуе гостроти, вiдваги та вiдчайдушностi. Трохи не вистачае iнтелекту.

Взiрець – iталiйський журналiст Роберто Савiано та його репортаж «Гоморра» про iталiйсько-китайську корупцiю.

В Украiнi журналiстика справдi е четвертою владою? Чи це лише словосполучення?

Як i iншi влади. Як i законодавча, виконавча та судова влади, журналiстика мае своi плюси та мiнуси.

З

Забобони

Коли бачу кота перед собою, то намагаюся знайти гудзика. Чи, принаймнi, за пупчик тримаюся.

Але це таке. Я для себе вiдкрив справдi дивнi речi.

Колись мого сина переслiдували та шукали в Європi.

Тодi ж до мого будинку злетiлися сови. Вночi вони не давали спати – пугутькали без кiнця. В якусь нiч я розiзлився, набрав камiнцiв i хотiв у них кинути. Але докинути не мiг, бо там високi сосни.

Так пройшло два-три днi. Потiм онучка Павличка покликала мене, i я побачив, як прилетiв лелека та почав клекотати на тих сов. І вони одна за одною одлетiли. Залишився тiльки один лелека. На той час син уже звiльнився вiд переслiдувань.

Я нiколи не думав, що бувають такi зв’язки мiж свiтом душевним i свiтом людським.

І

Інтелектуал

Я тiшився, коли моi друзi Мирослав Попович i Сергiй Кримський покликали мене писати разом iз ними книжку про Сковороду. Кожен писав своi роздiли. Думаю, вони не взяли б до себе найдурнiшого письменника.

У Захiднiй Європi «iнтелектуалами» називають людей, якi е публiчними представниками iнтелiгенцii, своерiдними рупорами. Ви безперечно вiдiграете цю роль.