Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

Михась привчив його сидiти на руцi, вбранiй у боксерську рукавичку. Спершу нiчого, але згодом Толiк обважнiв. Адже не сокiл якийсь дрiбний – беркут, найбiльший орел у пташиному свiтi. Та ще й вареники наминав, вiнегрет iз великим задоволенням. І у свинi частувався чим Бог послав. І у домашнього птаства. І все, що Михась та дiти йому приносили. Такий красень – вигнутий гострий дзьоб, блискуче шоколадне пiр’я, чiпкi хижi кiгтi та суворий гострий погляд, – розбiйник вийшов iз Толiка бездоганний. Орел, одне слово – орел!

Михась виiздив iз Толiком за мiсто, в поле, на своему «уазику», пiдкидав орелика на руцi.

– Що ж ти, брате, – обурювався Михась, – як тобi не совiсно пiшки ходити? Ти ж, Толiку, наше нацiональне надбання! – переконував Михась орла. – Твiй портрет, Толiку, зображено на гербах! Ти ж цар птахiв, Толiку! Ти беркут – а з iндиками знаешся! Зi свинею дружиш, хоч i з Донною Бейджею…

– Кльок! – огризався непутящий Толiк.

– Ти ж символ могутностi та влади, Толiку, а харчуешся вiнегретом. Тобi не совiсно? Ти кривавий харч маеш клювати, Толiку!

– Кльок, – присоромлено опускав голову Толiк i продовжував любити те, що йому дають удома.

Минув рiк.

– Лiтати – це дар Божий, це насолода, – з глибоким знанням справи iнструктував Толiка Михась.

Вiн крокував полем, а слiдом за ним приречено та похмуро плентався Толiк. І так вони прогулювалися разом, ведучи мирну бесiду про вiчне, закинувши за спину хто руки, хто крила.

– Де ж ми тобi пару знайдемо, якщо ти не лiтатимеш i не полюватимеш? – занепокоено чухав потилицю Михась. – Нам же треба примножувати поголiв’я беркутiв у нашому регiонi. Що ти собi думаеш?

– Кльок, – нiяковiв Толiк, – менi ж начебто рано ще…

– Адже беркут, Толiку, виконуе роль санiтара i приносить користь природi та нам, людям. А людина, Толiку, вiнець природи.

– Кльок, – дивувався Толiк. – А я ж тодi хто?

– Отож-бо! – парирував Михась.

Довелося Михасевi, наполегливому та невтомному, вдатися до крайнiх заходiв. Поiхали вони з Толiком на «УАЗi» до «Притулку чотирьох» – це така маленька перевалочна база для мисливцiв i туристiв е у нас, хатка дерев’яна, однiею стiною до скелi прилiпилася. Михась видерся з Толiком на самий вершечок гори та скинув його з рукавички просто у прiрву. Толiк бухнув у прiрву, як мiшок картоплi, але вчасно отямився, – вiн тямущий, наш Толiк. І ширнув у небо.