Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

А собаки дратувались вiд його пхикання шалено! Рявкали на кота, пiдвивали, нам скаржачись, скавулiли, а кiт на них зверхньо: пхи! І собаки – а-а-а-ах! О-о-ось! Зно-о-ову пхикае! Пхикае!!!

Пхикав Гамлет i у ваннi. Зважаючи на його унiкальнi здiбностi, ми щодня набирали йому повну ванну води. Вiн плавав i пхикав. Плавав неохоче: розгулятись йому у ваннi було нiде, риба там також не водилася, та ще й нервував через те, що кошик iз матрациком опинялися поза полем його зору. Вiн мiг щось запiдозрити i тодi, мокрий, вилiтав iз ванноi, нiсся на кухню з буркотливою лайкою, щоб пересвiдчитися в цiлостi свого добра, нажитого нечесним шляхом.

Так ми й спiвiснували. Гамлет жив вiдокремлено, нiколи не брав участi в наших спiльних iграх, трапезах i прогулянках, i в нього були якiсь своi види на майбутне. Дiти навiть пропонували його до батькiв моiх переселити, якнайдалi вiд собак та всiляких спокус. До того ж у батькiв на своiх мiсцях усе лежить, i красти котовi буде складно. Але доки ми вели перемовини про передачу кота на нове мiсце проживання, випав снiг.

Ми запанiкували. Опитали всiх домашнiх, сусiдiв у дворi. Нiхто кота не бачив. Разом iз Гамлетом, як виявилося, зникло все добро з-пiд його матрацика. І ще – що найбiльш фантастично! – з пропажею кота з’ясувалося, що з дому зник великий пакет вiтамiнiзованого корму для собак, папiрус iз зображенням египетськоi священноi чорноi кiшки, старовинна порцелянова чашка нашого дiдуся з пальмами i написом «Дорогому Борису вiд Римми Фаенгольд, а також i моi батьки», заморожена курка, книга Сабанеева «Життя i ловля прiсноводних риб» та звук у телевiзорi.

Наступного ранку ми поiхали на озеро. Довго шукати не довелося. На свiжому снiгу було видно слiди котячих лапок: вiд закинутоi хижки, де влiтку ночував сторож, вони вели до води. Звiдти, майже з середини озера, було чутно фиркання i плескiт – кiт ловив рибу. Побачивши нас, вiн не вийшов на берег, а тiльки зневажливо пхикнув.

…Часом я думаю, що замiсть усього цього зоопарку, який зараз мешкае у нас в домi, поряд iз домом, на даху, в пiдвалi, i тих, кого ми iздимо годувати, – краще б купили ми все ж таки коня нашому татовi. Принаймнi клопоту, а iнодi й слiз, було б у родинi значно менше.

…Як умiння посмiхатись i плакати

Є у мене друг, мольфар. Вiн живе майже на вершинi гори Чорногори. Мольфар – це карпатський знахар, ворожбит, чарiвник, провидець.