Персеїди. Нічна повість

На ньому виднiвся якийсь логотип, майже заклеений марками, та iм’я адресата: мiстер Щербанюк Микола, що мешкае в селi Синжер Чернiвецькоi областi. А позаяк село Синжер 1949 року перейменували на Жилiвку, то лист, не знайшовши адресата, вирушив назад до Канади, а звiдти наполегливо, наклеiвши нову марку, його вiдiслали знов у Синжер. Доки комусь iз поштарiв не спало на думку заглянути в старi довiдники i докопатися, що Синжер – це Жилiвка. І що адресат Щербанюк мешкае в тому ж таки будинку i на тiй самiй вулицi, як указано на конвертi.

– Я, щиро кажучи, навмисно приiхав до вас пiд покровом ночi, – прошепотiв дiдусь, себто мiстер Щербанюк. – А то дивлюся – лист по-iноземному написаний. Хто зна, раптом шпигунство пришиють абощо. Страшно злякався.

Дiдусь обережно присiв на краечок стiльця i аж хитнувся, ледь не звалившись набiк, коли я нахилилася над ним iз маленькою тацею з чаем з пирiжками.

– Ой, нi-нi-нi! – злякано вiдмахнувся дiдусь. – Ви менi перекладiть оту-то-о, i я побiжу.

Я розгорнула листа i почала читати вголос:

«Шановний мiстере Щербанюк!

Я, Джон Леман, адвокат страховоi контори „Леман i сини“, змушений iз сумом сповiстити, що ваш родич Дмитрiй М. Щербанюк упокоiвся з миром у вiцi 97 рокiв i похований у мiстi Ванкуверi на кладовищi „Mountain View“.

У 1938 роцi мiстер Дмитрiй М. Щербанюк оформив у нас в конторi „Леман i сини“ страховий полiс на суму один долар Канади. За час дii страхового полiсу мiстер Дмитрiй М. Щербанюк полiсом не скористався i упокоiвся з миром, а сума страхування – 238 доларiв мала бути виплачена вказанiй у полiсi сестрi мiстера Щербанюка, Даринi М. Щербанюк, або ii спадкоемцевi Миколi Щербанюку, якщо такий е».

На цьому мiсцi лякливого мiстера Щербанюка здолала гикавка i вже не попустила до кiнця вiзиту.

«Джон Леман, – продовжила я читати, – адвокат „Leman and sons“, розшукуе мiсiс Дарину М. Щербанюк або ii спадкоемцiв для надсилання iм суми в 238 доларiв Канади за страховим полiсом мiстера Дмитрiя М. Щербанюка».

– Гик! Аааа… – чи то охнув, чи то зiтхнув дiдусь Щербанюк i раптом рiзко схопився й пiдбiг до вiкна. Склав долоньку козирком до чола i пильно подивився в завiконну темiнь – чи не стежать за ним невсипущi «лицарi щита i меча»?

– Он воно як.