Персеїди. Нічна повість

– Але ж сидить по кiлька годин!

Мама зiтхае i розповiдае, як колись бабуся Олександра, тобто мамина свекруха, прийшла з базару i принесла вiдро дрiбних, з чорними цяточками абрикосiв. Мама навiть обурилась: кругом гiлля ломиться вiд соковитих солодких абрикосiв, а бабуся принесла щось таке, що тiльки викинути.

– Мамо! – вигукнула до неi. – Навiщо ви купили цю гидоту? Вони ж дрiбнi, червивi. Нехай хоч i дешевi.

Бабуся втомлено присiла за стiл пiд горiхом на подвiр’i.

– Дитинко… – так пояснюе мамi. – Вона така старенька, ота бабуся з ii абрикосами, що iй тi п’ять карбованцiв просто так треба було дати.

І я розумiю, що мама згiдно iз настановами моеi бабусi витрачае дорогоцiнний свiй час на бабу Надю просто так. Бо та старенька, спрацьована, втомлена i хвора.

– Ну що? – запитала мама наступного разу. – Купили коралi своiм небогам?

– Та купила… – баба Надя похнюпилась, водить палицею по пiдлозi.

– Дорогi? – поцiкавилась мама.

– Та не.

– А скiльки?

– Та рубiль.

Отож баба Надя таки метикована виявилася, домоглася свого. І «джекси» Женiку надiслали «мериканськi», i Женiк потiм до Америки поiхав. І на роботу його там влаштували. І грошей вiн звiдти привiз, i машину купив. І свою частину спадку баба Надя отримала з Америки – будинок купила.

Отож зараз баба Надя ходить подвiр’ям i нiяк чомусь не вгамуеться – бурчить i бурчить. А я сиджу на даху i тiшуся, яка вона все ж таки дивовижна! Живе i жити не набридло, ще й чепуриться на базар.

«Агов, бабо Надю! А чи нема у вас ще коралiв?»

Та боюся налякати. Нарештi гримнули вхiднi дверi, свiтло у будинку згасло…

* * *

Якось пiзнього вечора до нас у вiкно постукали – обережно i чемно, проiгнорувавши дверний дзвiнок. Так ранiше стукали сусiдам у селi. Це зараз електричнi дзвiнки з музикою iз П’яццоли навiть на хвiртках, а в тi часи… ну, як я казала.

Отже, хтось тихенько постукав у вiкно. Я виглянула. Дiдусь, ветхий, гладенько поголений, у сорочцi, застебнутiй на всi гудзики просто пiд горло, видно, що готувався. Чепурний маленький сивий дiдусь iз бородою, присоромлено й знiяковiло простягнув менi елегантний конверт – брудний, зiжмаканий, поцяткований печатками i штампами. Конверт явно побував у багатьох руках, мандруючи рiзними краiнами.