Персеїди. Нічна повість

– Усiм «здрастуйте пожалуста», а мамi – не.

– «Ми отримали вiд вас хустки з квiтами, з орнаментом – червону i чорну, з китицями по краю, i навiть заплакали, якi вони гарнi…» – продовжуе перекладати мама.

– Дааа, – провадить баба Надя, – i я плакала, коли iх дiставала. Такi грошi вбехала!.. А вони мiне шапки якiсь прислали, самi, наверно, й в’язали. А ще – хрестики пластмасовi зеленi. От куда я хрестика того вчеплю зеленого? Батюшка наш спугаеться того зеленого хрестика…

– «Ви такi люб’язнi… – продовжуе моя мама (ii витримка просто вражае).

– Буде! – грюкнула баба Надя. – Ще й як буде дорого! – Ти ба! А чо вони нiколи не спитаюцця, шо вам прислати, тьотю Надю? Щось, може, мериканське з iхнiм орнаментом i з китицями? Ану пиши давай, – баба Надя рiшуче тицяе спрацьованою важкою долонею в листа. – Напиши, шоб прислали Женiку джекси.

– Що-що?

– Ну штани такi.

– Джинси? – уточнюе мама.

– Мо’, й джинси… – вiдгукуеться згiдливо i стомлено баба Надя.

Мама розкладае аркушi для листа, дивиться на бабу Надю запитально. Обличчя бабине стае урочистим, напруженим i ледь розгубленим, немовби вона готуе промову на трибунi:

– «Драстуйте, дорогi родичi Ненсi, Доротi i твiй, Доротi, син, – мiй внучатий небiж Брендон, який робить у банку…» – вираз обличчя баби Надi стае звичним, i вона додае сварливо: – Шо, уже не може своiй мамi й коралiв купити? По всьому свiту мотаеться, а коралiв матерi не може привезти? – І додае замислено: – А мо’, й нема коралiв нiде… Тiки у нас i ростуть…

Мама намагаеться не заглиблюватись у технологiю добування та вирощування коралiв, а пише далi пiд диктовку:

– «А в огородi у нас е всьо.

– Про цибулю згадували вже, – додае мама необережно.

– Де?! – витягуе шию баба Надя, суворо вирячившись на аркуш iз незнайомими iй англiйськими словами.

Мама зiтхае i виводить на аркушi «…and onions again».

– Я ж отако грядки по порядку говорю! – нетямиться гостя. – Ану давай перевiряй: отут-о у мене морковка… Написала?

Мама слухняно кивае.

– Отут у мене картошка, отут-о – кукурудза, а он тамо, – баба Надя кивае в уявну далину, – за грушкою – цибуля i часник. Написала?

– Написала, – зiтхае мама.