Аргідава

На дверях Асиноi кiмнати висiла табличка: «Бейкер-стрит, 221В».

– До Аськи не заходь! – попередив Гнат. – У неi завжди свинарник.

– Оце сказав! – звiдкись iз глибини своеi кiмнати глухо пробуркотiла Ася. – У мене творчий безлад! Перформанс.

– Ну, – знизав плечима Гнат. – Я бачу свинарник, ти бачиш перформанс.

– Так. Я художник. Я так бачу! – Ася надулася на брата Гната. – Цiкаво, а що побачить Маруся? Заходь, – дiвчинка, прочинивши дверi, широко повела рукою, запрошуючи Марусю до своеi кiмнати.

Як на Марусине недосвiдчене око, п’ятнадцятирiчна Ася виявилася непоганим художником. Стiни було оздоблено ii малюнками, начерками, акварелями. Щоправда, висiло це все без рамок, неоформлене, прикноплене, пришпилене, прилiплене скотчем абияк, налiзало одне на одне. Але в цьому всьому була якась дивовижна краса, чарiвнiсть, iронiя. Якийсь безладний лад, з котрим легко було погодитися та примиритися. Так само, як iз Асиною гiгантською картатою смiшною сорочкою. Помiж малюнкiв на стiнах було чимало портретiв: i олiвцевi начерки iз зображенням брата, кумеднi шаржi, й один дивовижний начерк, де Гнат витрiщився з картини просто на глядача, здивований, радiсний i водночас знiчений, немов дитина.

Нiби як: ой, ти хто, дiвчинко, га?

Марусi здалося, що вона дуже довго стояла, як вiслюк, нi, як баран, непристойно розглядаючи цей портрет, i ледве змусила себе вiдвести погляд.

– А як ти знаходиш тут те, що тобi потрiбно? – запитала вона обережно, поглядаючи на купу речей, з явним поспiхом звалених на диван, на стiл та в куток, скорiш за все, ще не розкладених пiсля переiзду.

Запитала, щоб не мовчати. І щоб знову не витрiщатися на Гнатiв портрет.

– А дуже просто. Я вмикаю в собi Шерлока Холмса. – Ася з ногами залiзла в крiсло i вже черкала щось у блокнотi. Вправно шарудiла олiвцем, по-пташиному крутила головою, дрiбно поглядаючи. Маруся, як перед фотографуванням, пригладила волосся i знову пошкодувала: «От дурна! Ну хто заважав затриматися, вмитися i вii пiдфарбувати!»

– А Шерлок Холмс думае, кх-кх! – провадила Ася.

– If I were Asya Dobrovolsky, where I could put the thing I was looking for? А ось якби я був Асею Добровольською, куди б я мiг покласти ту рiч, що ii я шукаю? І вiдразу знаходить. Тобто я знаходжу. – Ася рвучко видерла аркуш з блокнота, звiдкiлясь виловила кольорову яскраву кнопку, застрибнула на стiлець i помiстила Марусин портрет на стiну поряд iз отим портретом Гната.