Аргідава

Хлопець на iм’я Гнат присiв i обiйняв Лушку за шию. А та яскравим своiм язиком лизнула гостя в щоку i поклала йому голову на плече.

– Ти взагалi до кого прийшов? – пiдiбгала губи Маруся.

Цi двое вже тепло обiймалися, куйовдили одне одному загривки, воркотiли бiля Марусиних нiг на пiдлозi i, здаеться, про все забули.

– А, так. Ми тут… Ми вашi новi сусiди, – юнак головою кивнув кудись за вiкно i поглянув за Лушиною гривою на годинник. – Ходiмо до нас, Маха, га?

– Чого б це? – Маруся якось зовсiм розгубилася вiд такого його простого домашнього доброзичливого тону, немовби вони знайомi сто рокiв.

– Та ти розумiеш, ми сюди переiхали. А у мене вдома сестричка Ася, сидить сама на канiкулах, сумуе за своiми подружками дурненькими. Реве, що тут у неi нiкого немае, що вона тепер самотня назавжди.

– Маленька, чи що? Ти мене в няньки кличеш?

– Ну, як маленька, п’ятнадцять рокiв буде. Саме час ревти i сумувати. А, так. Я Гнат, – ще раз уточнив Гнат, чомусь дивлячись Лушi в обличчя.

Та, зрадниця, вклонилася, витягнувши переднi лапи.

– Я тебе не в няньки кличу.

– А навiщо?

– Ну як… Дружити… Га?

– Гаразд. Я – Марiя, – взуваючи сандалi, набундючившись вiд знiяковiння, вiдповiла Маруся.

– Я знаю. Менi Луша сказала.

Луша знову вигнулася в поклонi, вляглася i затулила лапами очi, мовляв, засоромилась я.

– Ходiмо вже. Чекай, Лушо, пiдлиза така! Я скоро. Охороняй!

Луша знову розтулила свою немаленьку вовчу пащу, промовила «няу!» i з важким зiтханням вляглася, згорнувши лапи пiд грудьми, немов бабуся на лавочцi.

Ще один Лушин цирковий номер.

– Якось дивно вона лежить. Якось не по-собачому… – озираючись, вже у дверях, зауважив Гнат.

– Лушка, бачиш, переконана, що вона кiт. Їi, маленьку, наша стара кiшка виховувала, Брюль ii звали. Хороша вона була людина. Вилизувала Лушку всю. Вночi приходила до цуценяти спати, щоб та не скавулiла вiд самотностi. Бачив би ти картину, коли Луша виросла. Брюль щоранку пiдходила, ну просто як людина, дивилася приречено на це гiгантське поле дiяльностi i починала вилизувати.

І така сувора матуся була, могла i по мордi лапою врiзати, якщо Лушка митися не хотiла. І нiколи перша не iла. Чекала, коли Луша поiсть зi своеi миски, кусне з ii, хоч ми i не дозволяли, i вже потiм, коли дитина сита, бралася до iжi. От собака й поводиться, нiби не дуже добре вихований, випещений, викоханий, перерослий котик. Ти ще не все бачив.