40 днів Муса-Дага

У вiзку Сато бурхливо та недоречно веселилася, штовхала своiми гострими колiнами Іскую, реготала, без угаву торохтiла, немов день вигнання був радiсним, святковим днем. Дiвчинцi, вочевидь, нiколи не траплялося iздити на конях. Висунувши худеньку ручку з потворними широкими нiгтями за край вiзка, вона з насолодою занурювала ii в струмiнь повiтря, як занурюють кiнцiвку в прохолоднi струменi води за кормою. Супутникiв дратувала ця ii життерадiснiсть, що б’е через край. Іскуя вiдсунулася вiд сусiдки. Священик, котрий iхав верхи бiля екiпажа, пригрозив Сато викинути ii геть або зв’язати дiвчинцi руки, якщо вона не вгамуеться.

Важка дорога до Айнтаба (довелося двiчi ночувати у кепських сiльських халупах) протiкала без надзвичайних подiй. В Айнтабi вони залишалися три днi. Мiсцевi вiрмени, отримавши телеграму вiд преподобного Вудлi, приготували новий транспорт для Товмасянiв.

Але пiсля того як напередоднi в мiсто прибув перший зейтунський етап i айнтабськi вiрмени побачили на власнi очi нещасних вигнанцiв, вони впали у вiдчай i стали чекати свого кiнця.

Майже нiхто не виходив iз дому. Ширилися страхiтливi чутки. Подейкували, що уряд мае намiр вчинити над Айнтабом коротку розправу: вiрменський квартал просто випалять, а жителiв перестрiляють.

І все ж громада поставилася до священика та його сiм’i з небуденною увагою. Здавалося, в порятунку постраждалих вони сподiвалися знайти i власне спасiння. Арам спробував було прилаштувати Сато в мiстi, але та з таким жахом вчепилася в Іскую, що священик знову посадив дикунку на задне сидiння екiпажа.

До Алеппо все йшло добре, незважаючи на те, що вони чотири днi таемно перебиралися через перевали Тавра, з великими труднощами дiставали на станцiях коней i двiчi ночували в порожнiх коморах. Але велике мiсто з його величезним ринком, забрукованими вулицями, безлiччю палацiв, адмiнiстративних i вiйськових будiвель, прекрасними садами, розкiшними iноземними мiсiями, готелями, заiздами – стало вiдпочинком для занепалих духом i виснажених вигнанцiв.

Незважаючи на суворий обшук, який вчинили заптii на заставi, пiсля кiлькох тривожних хвилин (Сато та Геворка Товмасянам вдалося провести iз собою, видавши iх за слуг) вигляд вулицi i байдужого людського потоку, що пливе нею, створював у цих невiльних людей вiдчуття уявноi свободи.

Однак прийом мiсiонерiв i керiвникiв вiрменськоi громади сильно вiдрiзнявся вiд зустрiчi, наданiй у Марашi й Айнтабi.