40 днів Муса-Дага

Дехто з невiрних навiть стверджував, нiби цей халамидник за бакшиш вiд уряду сам себе так старанно вiддубасив. Але жарти вбiк, хлопець i справдi лежав, добряче покалiчений, у вуличнiй канавi. Й отже, бажаний привiд з’явився. Мюдiри та нижнi чини ходили з непроникним виглядом, заптii тепер патрулювали по двое, i Назарет Чауш цього разу отримав не запрошення вiд каймакама, а повiстку з викликом.

Каймакам поскаржився, що пiдступи революцiонерiв набувають загрозливих розмiрiв. Його начальники, особливо мутесарiф Мараша, вимагають вжити рiшучих заходiв.

Якщо вiн, каймакам, буде вагатися та зволiкати, йому кiнець. Тому чиновник твердо розраховуе на допомогу свого приятеля Назарета Чауша, котрий мае величезний вплив в окрузi.

– Це ж для мухтара – дрiбна справа: в iнтересах вiрменського мiллету видати владi кiлькох бунтiвникiв i злочинцiв, iз тих, хто ховаеться в околицях i мало не в самому мiстi.

І ось тут-то розумний чоловiк i попався на гачок до дурня. Йому б сказати: «Ефендi! Я вiддаю себе в повне розпорядження його ясновельможностi мутесарiфа i твое.

Наказуй, що треба зробити». А вiн уперше схибив:

– Менi нiчого не вiдомо про злочинцiв i революцiонерiв, ефендi.

– То ти не можеш менi назвати те мiсце, де ховаеться це бидло, що серед бiлого дня нападае на чесних людей, османських громадян?

– Оскiльки я не ручкаюся iз набродом, то i не знаю його мiсцеперебування.

– Шкода. Але найгiрше, що ти в п’ятницю ввечерi приймав у себе в будинку двох таких державних злочинцiв.

Назарет Чауш звiв два понiвечених подагрою пальцi i присягнув, що це неправда.

Але звучало це не дуже переконливо. І тут каймакама осiнила думка, пiдказана не пiдступнiстю, а, скорiше, його iнертною натурою:

– Знаеш що, мухтаре? У мене е прохання до тебе. Менi ця метушня з вами починае набридати. Я мирний чоловiк, а не полiцiйна нишпорка. Знiми з мене цей тягар. Прошу тебе, iдь у Мараш, поспiлкуйся з мутесарiфом сам. Ти – батько мiста, вiн – вiдповiдальна особа. Мiй рапорт про те, що трапилося, – у нього пiд рукою.

Удвох ви вже знайдете правильне рiшення.

– Це наказ, ефендi?

– Я ж кажу тобi, це мое особисте прохання. Ти можеш його вiдхилити, але мене б це засмутило.

Каймакам вважав, що таким чином виграе подвiйно: позбудеться Чауша, не муситиме запроторити його до в’язницi особисто й одночасно передасть у руки мутесарiфа найзначнiшу особу в мiстi.

Назарет Чауш довго мiзкував. Зморшки зорали його чоло. Гiсть устав, важко спираючись на костур.