Наближення. Переклади (збірник)

Якщо збiрка «Анатомiя блискавки» подае, сказати б, емоцiйний i стильовий «контрапункт» усiеi поетичноi творчостi Івана Драча, вiдкривае молодому читачевi незмiнно глибокого й пекуче актуального автора, то книга «Наближення» вивершуеться як данина поваги й захвату талантами iнших – i постатей класичних, i наших iсторичних сучасникiв, – як сукупний, спiльний з ними «багаж» автора, як шлях його розвитку й творчоi еволюцii, спiввiднесеноi з ростом багатогранноi перекладацькоi майстерностi.

Де пiч не з вогником,

Там хлiба не бувае.

Хто меле язиком,

Той мудростi не знае.

Земля ж бо не кричить,

Хоч i пшеницю родить.

І в горах тур мовчить

Вiдважноi породи.

………….

Бочки, сповитi сном,

Мовчать – вино у кожнiй.

Розкажуть про вино

Лише бочки порожнi.

Це – Кайсин Кулiев у тлумаченнi Драча. Таких слiпучо-яскравих проникнень у художню тканину кабардино-балкарського поета в перекладача немало. Я думаю: чим особливо близький Кайсин Кулiев Драчевi? Отакими блискавичними прозрiннями? Нерозривним зв’язком iз рiдною землею, коли життя й природа маленького гiрського селища стають символом планети й людства? Нас пригнiчують деякi новiтнi суспiльнi тенденцii, коли здаеться, що цiлi материки мистецтва пiшли «пiд воду», вiдданi на заклання забуттю… Та ось же воно, нев’януче й незнищене мистецтво слова, його за руку виводить на сучасний кiн Іван Драч! Як i вiршi Ояра Вацiетiса, Паруйра Севака, Григоре Вiеру, Отара Чиладзе… Ось же воно, карбоване в словi й неспопелиме натхнення Пабло Неруди, Федерiко Гарсiа Лорки, Нiкiти Стенеску, натхнення, помножене й поеднане з натхненням украiнського поета… Ось же воно, дзвiнке й чисте звучання голосiв лiтературних велетiв – Данте Алiг’ерi та Олександра Блока, воно таке повносиле в новому (i неповторному!) переживаннi сучасного украiнського митця!

Колись, в однiй iз незчисленних лiтературних полемiк, я назвав перекладача-поета спiвавтором оригiнальних текстiв, що iм вiн дае нове життя, «нову прописку» в iншомовнiй лiтературi.

О, як напосiли на мене пильнi ревнителi догматичних принципiв! Рiшуче заперечив названу тезу й Павло Загребельний. Однак давайте розглянемо ланцюжок психiчно-емоцiйних i смислових трансформацiй в оригiнальному твореннi й перекладному. Лiричне зерно, яке може бути спровоковане будь-якою найвипадковiшою i найнезначнiшою причиною, дае пагони, що в своему розвитковi набирають i смислового розгалуження, i формального вивершення.