Кінець неволі

«Софала» пливла навскiс до берега, i певного часу спалахувало на тьмянiй пасмузi узбережжя кiлька блискучих заломiв – повноводе гирло рiки. Рудою рiдиною, де на три чвертi було води, а на одну чверть чорноi землi, геть та геть помiж низькими берегами, – на три чвертi з чорноi землi i на чверть iз солонуватоi води, – пробивалась устрiч течii «Софала». Це робила вона вже сiм лiт, коли не бiльше, ще задовго перед тим, як довiдався капiтан Уоллей про ii iснування, ще коли вiн i гадки такоi не мав, що вiзьме участь у незмiнних ii подорожах.

Старе судно, напевно, краще знало свою путь, анiж його екiпаж, бо команда мiнялася; краще за вiрного серанга, якого взяв собi капiтан за помiчника зi свого останнього корабля; краще за нього самого, що був капiтаном на «Софалi» лише три останнi роки. На «Софалу» завжди можна було звiритися в дорозi. Їi компаси нiколи не псувались. З нею не було жодного клопоту, так наче похилий вiк надiлив ii знанням, мудрiстю та непохитнiстю. Приставала вона до берега в певному мiсцi, певного часу, майже хвилина в хвилину. Коли капiтан сидiв понурившись на мiстку або лежав безсонний у лiжку, вiн мiг будь-якоi хвилини, знаючи день i час, точно визначити, де саме перебувало тепер судно. Знав вiн добре i цi одноманiтнi мандри дрiбних крамарiв-корабельникiв угору i вниз по Протоцi[2 - Малайська протока, що вiдокремлюе пiвденний край Індо-Китаю (Малайський пiвострiв) вiд острова Суматри.], знав розпорядок i методу торгiвлi, знав людей. Перша зупинка була в Малаццi удень, а присмерком судно рушало в дорогу, щоб перетяти цей великий шлях Далекого Сходу, залишаючи позад себе простий фосфоричний слiд. Темрява i переблиск води, яснi зорi на чорному небi, коли-не-коли вогнi европейського пароплава, який прямуе серединою протоки, iнодi униклива тiнь тубiльного корабля з рогожаними вiтрилами, що трiпотять безгучно в повiтрi, а вдень, по другий бiк, не щезае з очей низький берег. Опiвднi витають три пальми – ознака другоi зупинки, при березi дрiмливоi рiки. Живе там одним-один бiлий – молодий вiдслужений моряк, i з ним пiд час своiх незлiченних подорожей капiтан заприязнився. Ще шiстдесят миль, i знову пристань, у глибокiй бухтi, а на березi тiльки й е два будинки. Отак прямуючи, кидаючи подекуди якiр, пiдбираючи вантаж на зупинках i пропливши наостанку сотню миль серед лабiринту острiвцiв, пiдходить «Софала» до великого тубiльного мiста, крайнього пункту свого рейсу.