Олмейрова примха

Можете не турбуватися з платнею за ii проiзд, старий друже, якщо у вас скрута. – І шкiпер, одкинувши цигарку, пiшов «розбудити iх там, на борту», як вiн висловився.

Олмейр даремно сподiвався з уст самоi дочки почути про причини ii повернення. Нi того дня, нi в який iнший день не згадувала вона про свое життя в Сiнгапурi. Вiн не намагався питати, зляканий виразом застиглого спокою на ii обличчi та сумними ii очима, якi дивилися повз нього на величезний тихий лiс, що дрiмав у величному спокоi пiд гомiн широкоi рiчки.

Вiн мирився зi становищем, щасливий з тiеi лагiдноi, трохи опiкунчоi любовi, що дiвчина виявила до нього, хоч виявляла якось нерiвно, бо в неi бували, як вона сама iх називала, «поганi днi», i тодi вона звичайно йшла до материноi халупи на березi рiчки й довго лишалася там, а виходила стримана, як i завжди, але з якимсь гордим виглядом, з готовими короткими вiдповiдями на всi батьковi запитання. Олмейр звик i до цього й поводився спокiйно i в такi днi, хоч його дуже турбував вплив жiнчин на Нiну. З другого боку, дiвчина дивно пристосовувалася до напiвдикого злиденного життя. Не подаючи жодних ознак незадоволення та нiчого не питаючи, мирилася вона з неохайнiстю, занедбанiстю та бiднiстю батьковоi оселi, з вiдсутнiстю меблiв та перевагою рисовоi дiети бiля родинного столу. Жила разом з батьком у маленькому будинку, тепер майже зруйнованому, якого збудував колись Лiнгард для молодят Олмейрiв. Малайцi жваво обговорювали прибуття дiвчини. Спочатку малайськi жiнки разом з дiтьми товпились на березi, прагнучи дiстати вiд молодоi мем Путай – «убат» од усiх недуг тiла. А в прохолодi вечорiв поважнi араби в довгих бiлих сорочках та жовтих безрукавках повiльно йшли порохом укритою береговою стежкою, простуючи до Олмейровоi огорожi, й, вигадавши якусь незначну приключку, урочисто заходили до «невiрного», аби хоч раз оком скинути на дiвчину. Навiть Лакамба вирушив у вiйськових човнах iз своеi оселi з величезним почетом та з червоними парасолями й причалив до трухлявоi маленькоi пристанi «Лiнгард з Т-вом». Вiн нiби приiхав купити двi мiдянi рушницi, потрiбнi йому для подарунку його приятелевi, ватажковi самбiрських даякiв. І поки Олмейр, хоч i почуваючи щось непевне, але чемний, порпавсь у коморi, шукаючи рушницю, раджа, оточений своiм почетом, сидiв у крiслi на верандi, даремно сподiваючись побачити Нiну. У дiвчини був один з ii поганих днiв, i вона засiла в материнiй хатi, стежачи разом з нею за лицедiйством на верандi.