Моральні листи до Луцилія. Том I

Якщо хвороба чи ворог зроблять його безруким, якщо випадок вiдбере у нього око, мудрецевi вистачае того, що залишилось, вiн i з скалiченим тiлом буде таким же веселим, яким був до калiцтва. Та хоч вiн i не журиться про втрачене, все ж вважав би за краще обiйтися без втрат.

(5) Так само нiхто, окрiм нього самого, не потрiбен мудрецевi не тому, що вiн хоче жити без друзiв, а тому, що може. Кажучи «може», я маю на увазi ось що: зi спокiйною душею перенесе вiн втрату. Бо без друзiв вiн не залишиться нiколи, i в його владi вирiшити, як швидко знайти замiну.

Фiдiй, якби втратив статую, вiдразу зробив би iншу. Так i вiн – майстер зав’язати дружбу – замiсть втраченого друга прийняв би нового.

(6) Ти запитаеш, як можна швидко надбати чиюсь дружбу; я вiдповiм, якщо ми домовимось, що я зараз вiддам тобi борг i по цьому листу ми розрахуемось. Гекатон каже: «Я назву приворотний засiб без усiлякого зiлля, без трав, без заклинань знахарки. Якщо хочеш, щоб тебе любили, – люби». Не тiльки стара, випробувана дружба приносить нам велику насолоду, але й початок новоi, яку ми тiльки лиш надбали.

(7) Мiж тим, хто вже надбав друга, i тим, хто тiльки на порозi дружби, е така ж рiзниця, що й мiж сiячем i женцем. Фiлософ Аттал не раз говорив, що приемнiше добиватися дружби, нiж добитися ii, як художнику приемнiше писати картину, нiж ii закiнчити. Хто займаеться своею справою з душевним неспокоем, той в самому заняттi знаходить велику насолоду. Випускаючи з рук закiнчений твiр, вiн вже не буде так насолоджуватися: тепер вiн радiе плодам свого мистецтва, а поки вiн писав, його радувало саме мистецтво.

Пiдлiтковий вiк наших дiтей щедрiший на плоди, але час, коли вони були немовлятами, нам милiший.

(8) Та повернiмося до нашого предмета. Нехай мудрому нiхто, окрiм нього самого, не потрiбен, вiн все-таки бажае мати друга, хоч би заради дiяльноi дружби, щоб не залишалась дозвiльною така велика чеснота, i не заради того, щоб, як говорить Епiкур в тому ж листi, «було кому доглядати його хворого, допомагати в оковах чи в нуждi», але щоб самому було кого хворого доглядати, кого визволяти з-пiд ворожоi варти.

Недобрi думки того, хто подружився, маючи на увазi лиш самого себе; як вiн почав, так i закiнчить. Хто надбав друга, щоб той виручав з кайданiв, той кине його, лиш тiльки загримлять кайдани.

(9) Такi дружнi союзи народ називае тимчасовими. З ким ми зiйшлися заради користi, милий нам доти, доки корисний.