Місячна долина

– Жити подружжям багато краще, нiж про це плеще язиком бiльшiсть одружених! Бiгме, Сексон, ми iм покажемо. Можемо дати iм добру фору, i все-таки виграти. Одне лише менi не подобаеться.

Побачивши в очах у неi переляк, вiн засмiявся:

– Те, що ми побралися так пiзно. Здумай лишень, – я втратив стiльки днiв!

Очi Сексон засяяли вдячнiстю й щастям, i подумки вона поклялася все зробити, щоб нiщо й нiколи не затьмарило iхнього подружнього життя.

Пiсля вечерi Сексон прибрала стiл i почала мити посуд у зливальницi.

Але коли Бiллi намiрився витирати тарiлки, вона схопила його за поли пiджака й силомiць посадовила на стiлець.

– Сиди й не рипайсь, вiдпочинь трохи. Слухайся, що я кажу! Отак, закури цигарку – нi, нi, на мене не дивись! Ось тобi ранкова газета. Тiльки читай ii швидше, а то я попораюся з моiм посудом ранiш, нiж ти почнеш читати.

Вiн читав, пускаючи дим iз цигарки, а вона тим часом поглядала на нього i думала, що якби ще пару пантофлiв, то родинний затишок був би повний.

Не минуло й кiлькох хвилин, як Бiллi вiдклав набiк газету, важко зiтхнувши.

– Даремне! – сказав вiн. – Не можу читати.

– Що сталося? – всмiхнулася вона. – Очi болять?

– Та де там!.. Немов туман iх повивае… Ось я подивлюся на тебе, i воно минеться.

– Ну, то я в одну мить скiнчу, мiй хлопчику.

Пополоскавши кухонного рушника та вичистивши зливальницю, Сексон скинула фартуха, пiдiйшла до Бiла й поцiлувала спершу в одне око, а потiм у друге.

– Ну, як? Одужали?

– Начебто трохи краще.

Вона поцiлувала ще раз.

– А тепер?

– Таки краще.

– А тепер?

– Майже добре.

Але сказавши це, вiн знову скривився i заявив, що праве око ще й досi йому рiже.

Лiкуючи те око, Сексон нараз скрикнула, наче з болю. Бiллi сполохнувся.

– Що сталося? Тобi щось болить?

– Очi… Пече, мов ножем!

Тепер уже Бiллi став за лiкаря, а Сексон за пацiентку. Коли процес лiкування закiнчився, вона повела його до вiтальнi; там вони разом угнiздилися у великому крiслi бiля вiдкритого вiкна.

То була найкоштовнiша рiч у хатi. За крiсло заплачено сiм з половиною доларiв, i Сексон до самого вечора вiдчувала докори сумлiння, хоч крiсло було таке вигiдне та м’яке, що годi й мрiяти.

Солонуватий вiтер, пiсля денноi спеки такий благословенний для всiх приморських мiст, дихнув на них вечiрньою прохолодою.