Місячна долина

Нi, я хочу, щоб фiранки казали правду.

– Але ж ви можете винаймати ii комусь, – порадив Берт, – Ви житимете недалеко вiд залiзничних майстерень, та й до ресторану два кроки.

– Нiзащо у свiтi! Я одружуюсь iз Сексон не для того, аби набирати пожильцiв. Якщо я не зможу заробити на свою жiнку, то знаете, що я зроблю? Пiду на Довгу набережну, прив’яжу собi каменюку на шию, скажу: «Пропадай, моя голiвонько!»– та й шубовсну в воду. Так, Сексон?

Це трохи не вiдповiдало тверезим поглядам Сексон, але iмпонувало ii гордощам.

– Ти господар, Бiллi. Як ти зажадаеш, так i буде. І завжди буде по-твоему!

– Слухай, слухай! – осмiхнувся Берт до Мерi. – Оце так i мае бути! Сексон знае, як до справи братися.

– А я гадаю, що нiколи нiчого не робитиму, не порадившись iз тобою, – мовив Бiллi до Сексон.

– Слухай i ти! – зрадiла Мерi. – Запам’ятай, що той, хто вiзьме мене, теж повинен буде про все радитися зi мною.

– Бiллi тiльки влещуе ii, – не вгавав Берт.

Мерi презирливо пирхнула:

– Ручуся, що Сексон обкрутить його круг пальця. А щодо мене, то я не криюся: я таки водитиму за носа того, хто зi мною побереться.

– Якщо покохаеш, то не водитимеш, – заперечила Сексон.

– Тим паче водитиму, – наполягала Мерi.

Берт удав, що страшенно цим вразився.

– Ось бачите, чого ми з Мерi й досi не побралися, – мовив вiн. – Я, мов отой упертий iндiянин, – нехай мене дiдько вхопить, коли я не хазяйнуватиму сам у своему власному вiгвамi так, як менi заманеться.

– Але я не iндiянка, – огризнулася Мерi, – i не пiшла б за такого впертого iндiянина навiть i тодi, коли б усi чоловiки на свiтi повмирали.

– Не квапся, бо ж оцей упертий iндiянин, здаеться, ще тебе не сватав.

– Знае-бо, що на нього чекае, як посватае.

– Пiсля цього вiн, мабуть, ще сiм разiв примiряе, заки вiдрiже.

Сексон, аби повернути розмову на приемнiшу тему, заплескала в долонi, немовби раптом щось надумала.

– О, я зовсiм забула. Я хотiла вам показати щось цiкаве. – Вона добула з гаманця тоненьку золоту обручку й передала ii присутнiм. – Це шлюбна обручка моеi мами. Я завжди носила ii на шиi, як медальйон. У притулку менi не дозволили цiеi обручки носити, але я так плакала, що вихователька врештi вiддала менi ii. Здумайте тiльки! – з наступного вiвторка я носитиму ii на пальцi! Бiллi, глянь-но, що там усерединi вирiзьблено?

– «Д. вiд К. 1879», – прочитав той.