Місячна долина

Мама хотiла, щоб я перебралася жити до дядька Вiла; але на той час у Вентурських горах, де мiстилося його ранчо, трапився якийсь заколот, кiлькох чоловiкiв було навiть убито… Ця сварка вибухла через межування землi, чи то через гуртiвникiв якихось, але так чи iнак – дядька заарештували, i вiн просидiв довгий час у в’язницi, а коли вийшов на волю, то довiдавсь, що адвокати заклали на нього позов i вiдiбрали йому ранчо. Тодi вiн уже був старий i зруйнований, i його жiнка теж занедужала, – тож довелося йому найнятися за пiчного сторожа, дiстаючи сорок доларiв на мiсяць.

З Кедi був добрий чолов’яга, хоч вiн i порядкував у шинку. Жiнка його була огрядна, вродлива молодиця. Люди казали, що поводилася вона не дуже статечно… Та й пiзнiше я про це дещо чула. Але до мене вона була дуже добра. Через те менi байдуже до людських теревенiв, навiть щоб усе те й було правда. Бо, кажу ж вам, за мене нiхто так не пiклувався, як вона. Пiсля смертi Кедi вона зовсiм пустилася берега, i я потрапила до сирiтського притулку.

Вона зажурено глянула в далечiнь на луки, i сумний ii погляд зупинився на барвистих маках, що мрiли вздовж якоiсь огорожi. Бiллi, лежачи в тiй самiй нозi на травi й милуючись м’яким овалом ii дiвочого личка, неквапливо простяг до неi руку й прошепотiв:

– Бiдолашне дiвчатко!

Його пальцi спочутливо стиснули ii оголену руку нижче лiктя; i коли вона глянула на нього згори, то побачила, що в очах йому свiтяться подив i радiсть.

– Яка у вас прохолодна шкiра, – сказав вiн. – А в мене вона завжди гаряча. Ось торкнiться до моеi руки.

Рука його була тепла й вогка, а на чолi його та на верхнiй чисто виголенiй губi Сексон помiтила дрiбненькi краплинки поту.

– Ой, ви ж спiтнiли!

Нахилившись до нього, вона витерла йому своею хусточкою спочатку губи й чоло, а тодi й долонi.

– Я, мабуть, дихаю через шкiру, – пояснив вiн. – Мудрагелi в тренувальних таборах та гiмнастичних школах запевняють, що це ознака здоров’я. Але сьогоднi я чомусь пiтнiю дужче, нiж звичайно. Дивно, еге ж?

Їй довелося зняти його руку зi своеi, аби витерти ii насухо, але, тiльки-но вона скiнчила, рука його знов опинилася на старому мiсцi.

– Знаете, вiд вашоi шкiри й справдi вiе прохолодою, – знову здивувався вiн.