Місячна долина

І проспiвав усе вiд початку й до кiнця, не зважаючи на одчайдушний галас, що його зчинили двi баталii, одна на сусiднiй площадцi, друга в протилежному кiнцi вагона, доки iх урештi погамували пiд жiночий вереск i брязкiт розбитого скла полiсмени, якi супроводили потяг.

Бiллi завiв сумноi пiснi про ковбоя з одноманiтним приспiвом «Поховайте мене у прерiях диких».

– Ви цiеi ще нiколи не чули; ii часто спiвав мiй батько, – сказав вiн, скiнчивши, нарештi, на превелику радiсть Сексон.

Вона вiдкрила в ньому першу ваду: йому наче ведмiдь на вухо наступив, анi однiеi правильноi ноти вiн не мiг узяти, – все фальш!

– Я спiваю рiдко, – додав вiн.

– Та й добре робить, – пояснив Берт подрузi Бiллi. – А нi, то приятелi вбили б його.

– Вони всi глузують з мого спiву, – вдався Бiллi до Сексон. – А скажiть по совiстi, невже я справдi так кепсько спiваю?

– Нi, нi… не кепсько, а… може, трохи однотонно, – вiдповiла вона, завагавшись.

– І зовсiм не однотонно, – заперечив вiн. – Ви всi наче змовилися. Закладаюся, що Берт наклепав уже на мене.

Вона почала «Коли минуть жнива». Мерi й Берт пiдхопили мелодiю, та коли й Бiллi спробував до них пристати, Берт штурхонув його ногою, i той замовк. Сексон спiвала чистим, невеликим, але милим сопрано i почувала, що спiвае для Бiллi.

– Оце справжнiй спiв! – скрикнув вiн, коли вона скiнчила. – Заспiвайте ще раз. О, будь ласка. Ви спiваете саме як слiд. Чудово!

Його рука простяглася до ii руки, й узяла у свою, i коли дiвчина заспiвала знову, то вiдчула, як по всьому ii тiлi розливаеться теплий струмiнь його сили.

– Диви, як вони побралися за руки! – пирснув Берт. – Немов бояться чогось. Гляньте на Мерi й на мене! Пiдсуньтеся ж одне до одного, мокрi ви курки! Обнiмiться гарненько! А то це, бiгме, впадае в око. Я вже й так маю пiдозру на вас… Тут щось не те!

Вiд його натяку щоки Сексон спалахнули.

– Помалу, помалу, хлопче! – докiрливо кинув йому Бiллi.

– Замовкнiть! – додала й собi обурена Мерi.

Вона вивiльнила руки й вiдштовхнула його, але за кiлька секунд уже пробачила i прийняла знов у своi обiйми.

– Слухайте, а чи не податися нам ще кудись учотирьох? – не вгавав Берт. – Тiльки ж но вечорiе. Часу маемо вдосталь, – зазирнемо спочатку до кафе Пебста, а там iще кудись. Що ти на це скажеш, Бiле? А ви, Сексон? Мерi на все пристане.