Місячна долина

На днi ii вперто вовтузилися двое чоловiкiв, що, мабуть, вiдбилися вiд загального бойовища; вчепившись один в одного, вони затято борюкалися, ревучи з утоми й безпорадностi, а iхнi стусани, що ними вони коли-не-коли частувалися, падали кволо й безсило.

– Гей, ти, парубче, – сипни йому пiску в вiчi, – порадив Берт. – Заслiпи його, i тодi твое зверху!

– Не руш! – гаркнув Бiллi на того, що хотiв послухати Бертовоi поради. – А то зiйду до тебе та дам такоi хлости! Все скiнчилося – второпав? Побились, а тепер усi замирилися.

Йдучи звiдти, вороги вже приязно ручкалися й обчищали один одному запорошене вбрання.

– Скоро все втихомириться, – всмiхнувся Бiллi до Сексон. – Я iх знаю. Їх хлiбом не годуй, а дай пововтузитись. Ця буча приперчила iм свято – такоi насолоди давно вже не бувало. А що, я не казав? Гляньте-но на той стiл!

Там стояв гурт розкуйовджених чоловiкiв i жiнок, ще спiтнiлих та засапаних, i вони щиро стискали одне одному руки.

– Ходiм потанцюймо, – попросила Мерi, тягнучи своiх до павiльйону.

По всьому парку юрмилися каменярi, – недавнi вороги ручкалися й мирилися, а бари, що розташувалися на вiльному повiтрi, обступив люд, вельми охочий хильнути чарчину.

Сексон iшла, близько притулившись до Бiллi. Вона пишалася ним. Вiн умiв битися i вмiв уникати сутичок. Пiд час сьогоднiшньоi колотнечi вiн тiльки про те й дбав. Тож вона добре розумiла, що Бiллi й на мить не забував нi про неi, анi про Мерi.

– Ви хоробрий, – сказала вона йому.

– Невелика штука вiдiбрати цукерку в дитини, – заперечив вiн. – Вони просто галабурдники, махають руками, наче вiтряки. Боксу вони не тямлять. Самi лiзуть пiд руку. – Тiльки й лишаеться, що бити iх. То вже не справжня колотнеча, знаете.

Вiн по-хлоп’ячому стурбовано глянув на своi розбитi суглоби.

– А взавтра менi натягати вiжки оцими руками, – поскаржився вiн, – Невесело буде, коли вони понабрякають.

Роздiл V

О восьмiй годинi оркестр «Ель Вiста» заграв «Краю рiдний, краю», i всi четверо, поспiшаючи слiдом за iншими до спецiального потягу, встигли захопити у вагонi мiсця одне проти одного. Коли весела юрба набилася у проходи й площадки вагонiв, потяг рушив у свiй недалекий перегiн – з передмiстя до Окленда. У вагонi разом завели рiзних пiсень – хто що i як умiв, i Берт, схиливши голову Мерi на груди, спiвав у неi в обiймах «На берегах Вобешу».