Місячна долина

Досить того, що вiн бачив, як жiнка метнулася вiд Бiллi, i чув, як вона верещить iз болю; а що той бiль був радше уявний – дарма.

– Це непорозумiння! – поспiшив гукнути Бiллi. – Ми перепрошуемо, товаришу, стривайте…

Ірландець важко замiривсь. Бiллi нахилився, обiрвавши перепросини, i в ту мить, коли важенний кулак майнув над його головою, своею лiвою рукою зацiдив нападниковi у щелепи. Здоровань iрландець поточився набiк i заборсався над краем узгiр’я. Ледь намiгся вiн звестися на ноги, як Бертiв кулак знову вивiв його з рiвноваги, i вiн котком покотився вниз по сухiй низькiй травi слизького узбiччя.

Берт був страшний.

– І тобi, стара вiдьмо, туди дорога! – закричав вiн, штовхаючи жiнку на край зрадливого схилу. Ще трое заводiяк вискочило з-за кущiв.

Тим часом Бiллi сховав Сексон за дачного стола. Мерi, мало не в iстерицi, полохливо горнулася до нього, але вiн, не довго вагаючись, переправив ii через стiл до Сексон.

– Ану, пiдходьте сюди, сюди, капловухi! – гукав Берт на ворогiв, розпалений жадобою помсти: чорнi очi йому дико блищали, а засмагле обличчя налилося гарячою кров’ю. – Ану, сюди, покидь ви мiзерна! Побачите, що таке Гетiсберг! Ми вам покажемо, що американцi ще не перевелися!

– Заткай пельку! Ми ж не можемо битись, коли тут дiвчата! – iз серця гукнув Бiллi, i, не залишаючи своеi позицii бiля столу, обернувся до трьох оборонцiв, якi на мить розгубилися, коли побачили, що нема кого обороняти.

– Забирайтесь до дiдька, хлопцi. Ми не хочемо сваритись. Ви помилилися. Нам до цiеi бiйки байдуже. Ми битися не збираемось – уторопали?

Вони ще вагалися; i Бiллi, може, й досяг би свого, якби саме в цей момент, на нещастя, чоловiк, що допiру був покотився схилом, не виринув знов iз-за краю, безпорадно рачкуючи по узбiччi. Лице йому було скривавлене. Берт наскочив на нього й знову шпурнув униз.

Стежачи за бiйкою, Сексон не зводила з Бiла очей, i вони сказали iй багато нового.