Арканум

Знайшли йому на околицi мiста закинуту халупу i сказали: живи, як хочеш. Пiпа халупу сяк-так пiдлатав, а що при нiй був городець, то посадив усiляку городину, а зокрема й гарбузи.

З тих пiр вiн щодня на свiтанку тер гарбузянi пляцки i виносив iх продавати у мiсто. Гарбузянi пляцки були улюбленою стравою арканумцiв, але салагiрцi iх iгнорували. Нiхто в Пiпи тих пляцкiв не купував. Вiн терпляче просиджував до полудня, збирав своi пляцки i йшов похнюплений додому, де сам iх i з’iдав на пару з песиком.

Спочатку з нього кепкували, насмiхалися, та потiм звикли i вже не звертали уваги.

– Що просиш за своi пляцки?

Спочатку Пiпа подумав, що це йому сниться i вщипнув себе за вухо, потiм подумав, що це черговий жарт i, насупившись, вiдвернув голову набiк. Але незнайомцi перепитали:

– То що просиш за пляцки?

Пiпа ковтнув повiтря i назвав цiну. Йому простягнули грошi i сказали:

– Дай десяток.

Не вiрячи власним вухам i очам, Пiпа узяв тремтячими руками грошi, наклав на листя румбарбару по шiсть пляцкiв i подав першим у своему життя клiентам. Тi подякували i, всiвшись неподалiк, почали наминати з неабияким апетитом. Пiпа дивився на них, вирячивши ошелешенi очi, i щоразу, коли хтось iз них вiдкушував гарбузяника, теж роззявляв рота, перебирав зубами, плямкав i ковтав.

Коли ж вони попоiли, один з незнайомцiв обернувся до Пiпи i чистiсiнькою арканумською промовив:

– Дай тобi Боже здоров’я, Пiпа.

Пiпу, мов крижаною водою облили, зiрвався на ноги, кинувся до землякiв та й ну iх обнiмати, руки тиснути, а в самого сльози градом – i плаче, i смiеться, лепече щось, розпитуе: звiдки, як, чого…

– Е, нi, Пiпа, тут не мiсце для розмови, – сказали арканумцi. – Ходiмо до тебе, там i поговоримо.

Пiпа закинув кошика з пляцками на плечi, i всi трое подалися за мiсто.

За якийсь час вони вже сидiли в Пiпи за столом, пили вино, яке Пiпа зробив з винограду, iли пляцки й бесiдували на рiзнi теми.

– Як же менi поталанило! – тiшився господар. – Я вже й надiю загубив, що колись по-арканумському забалакаю. Аж тут землячки!

– До речi, Пiпа, що ми арканумцi, нiхто й знати не повинен.

– Таемниця?

– Так, ми виконуемо завдання державноi ваги. Сам король послав нас до Салагiра на розвiдини та щоб зв’язатися з тобою як з единим арканумцем в осиному гнiздi ворога.