Чорт зна що. Запропаща душа

Василь Миронович закашлявся, й сiрник погас. Здавив чубук зубами, потяг зо всеi сили – не тягнеться… Важко зiтхнув, став ховати люльку в кишеню. Аж зразу, тiльки довiв люльку до кишенi, за серце вхопив такий жаль, що аж защемiло. Глянув знов на писаря: той губи витягнув, пiдняв брови, дрiмае, немов нiчого й не було. Ух, i противна ж пика!

Од злости в старшини аж руки затряслися. Помалу розмахавши за кiнець люльку, немовби замiряючись забивати цвяшок у стiну, Василь Миронович виважився й цокнув головкою люльки писаря по лобi.

– Трид… ой! – кинувсь той, почуваючи, як щось зашпигало в носi й перед очима розсипалися золотi iскри.

– Ото, щоб було тридцять, кругло! – чмихнувши носом, промовив старшина, ховаючи люльку в кишеню. Та писар щось заворушився, засiп, виказуючи, що вiн мае охоту лiчити й далi. Випроставши руки, вiн сунув кулаком у щелепи старшину.

– Тридцять один! – промовив вiн.

– Тридцять два! – ляснув його навiдлi старшина.

– Тридцять три! – пiднявшись з мiсця, по зашийках гепнув його писар.

– Тпру! – старшина зняв рукавицi.

– Тридцять чотири! – Обое, i писар, i старшина, вивалилися з саней у снiг. Конячина спинилась.

Зчепившись у одну щiльну купу, старшина i писар ворушились у снiгу, сопли, кректали, вивертався зiсподу то один, то другий. Раз по раз було чути, як щось гупало, немов у подушку, i промовляло:

– Тридцять вiсiм!

– Тридцять дев’ять!..

…Коли дiло добиралося до пiв сотнi, чортик перекрутився скiлько разiв у снiгу, зареготався, пiшов дрiбушки в степ… та як завихрить, та як закурить, завищить… та колесом, та жеребом!.

1911

Чарiвний млин

За селом, коло Гриптаевоi левади, стоiть кривого Тихона млин: зiгнувся, пiдтрух, травою та бадиллям порiс. Із шести крил осталося тiльки трое, та й тi дiрками свiтять.

Нiхто не бачив, щоб вiн коли молов, i давня колiя до його поросла густим споришем.

До того млин був як млин, а роздивились його пани, то й довiдались зараз, що то млин неабиякий, бо в ньому мелються для панiв чари. Тiльки посидять пiд ним панич iз панянкою хоч один вечiр, то так iм голову заморочить, що тiльки виясниться, як у церквi на рушнику стануть. Та хiба тiльки молодi?..